Цариця Олена вирушила у паломництво і віднайшла Хрест Господній. На тому місці збудувала Господній храм. Для нас це приклад того, що святі місця є для того, щоб вони були особливими місцями, де можна в особливий спосіб зустріти Бога, відчути Його присутність, відчути давні події. На святих місцях стається чудо. Історія немов повторюється. Ти приходиш, щоб зустріти Бога і Його зустрічаєш, бо Він є поза часом. Саме тому ми спішимо туди, де було явне об’явлення Бога.
Одне із найважчих і найдовших паломництв – це шлях до людського серця. Віднайти святе місце у людському серці – це дуже просто, але не так вже легко. Хто почав це паломництво, той знає наскільки довгий цей шлях.
Та в кожному разі, серед всіх важливих речей у цьому світі залишається завжди важливим те, щоб у нашій душі ми віднайшли особливе місце для Бога, і щоб у цьому Святому місці ми могли почитати Святе діло Відкуплення.
Це почитання і буде внутрішнім Воздвиженням Хресного Животворного Хреста у Святому місці твоєї душі.
Воздвиження
Хоч Воздвиження – це Торжество, але без веселості. Коли віднайшли Хрест Господній, то люди попросили патріарха Макарія піднести це Дерево Спасіння. У кожного була своя причина, яка не виключала і цікавість побачити як же виглядав хрест. Коли патріарх воздвигнув над усіма це дерево, то перед очима віруючого люду постали образи Голгофської гори і тіло Спасителя, що віддавалось за гріхи цілого людства, за гріхи кожного з нас.
Гріхи…Жаль за особисті гріхи спонукав не тільки до плачу, а ще й до молитви. Всі почали благати: “Господи, помилуй”
Дивишся на хрест, а бачиш свій гріх, бо став учасником розп’яття Божого Сина, Божої Любові.
Публічне Воздвиження хреста означало, що минули часи, коли заборонялось християнство і почитання всього того, що нагадує про Христа. Християнство стало дозволеним. Вже не потрібно було ховатись, а навпаки було величним проповідувати Євангеліє. Що і людство зробило.
Від того часу знак хреста почав виднітися довкола. Кожного разу, дивлячись на це перехрестя зустрічі між Богом і людиною, віруюча душа пригадувала про свою зустріч із Богом. А не віруючі, запитуючись, отримували відповідь і першу проповідь про древо, на якому сталось спасіння. Цілувати хрест – це був вияв покаяння і вияв подяки за відкуплення та прощення.
Минуло ще багато років. Людство звикло до присутності християнської символіки і вже мало хто звертав увагу на глибокий зміст, мало хто сокрушався перед хресним знаменням, мало хто просив прощення за свої гріхи. А дехто почав робити прикраси і знак спасіння тепер був оздобленням в одязі, архітектурі, наколкою на тілі.
Одного разу одна жінка після розмови із “правдивими проповідниками” зняла із себе хрестик, що носила на грудях, і заховала його. Ці люди пояснили їй, що не добре носити хрест, бо це …(було багато аргументів). Не хочеться осуджувати “істинних”, виникає лише подив геніальності злого духа, котрий хоче стерти пам’ять про Бога, використовуючи і Святе Письмо.
Що ж, не можна заперечити і правдивості критики, коли хрестик назовні є, а в середині душі, у серці, глибокого покаяння немає. І що носити його як прикрасу не можна, що поклоніння лише на зовні, це може бути ідолопоклонство.
У такому разі потрібно глибоко роздумати над своїм життям і навернутися, але навіщо ховати і нищити те, що раніше розпалювало і підтримувало вогник нашої віри? Можна одухотворити і оживити мертві знаки, щоб стали істинними пригадками про Спасіння людини. Адже Христос прийшов доповнити, а не знищувати. Можна… все можна, якщо є Дух Христа у серці людини, а не бажання бути … ок.. не будемо… звертати на те, що може нас ще більше віддалити і відвернути від Любові, яка шукає єдності.
У сьогоднішнє торжество ідімо до святого місця у храмі нашої сім’ї, нашої парафії і нашого серця та воздвигнімо хрест Господній, древо Нашого Спасіння. Споглядаймо його і цілуймо, творячи своє покаяння і молячись про своє помилування: Господи, помилуй нас! Амінь.