За святковим столом зібрались друзі. Святкували День народження. Все йшло немов за планом: тости, побажання смачна їжа і жвава розмова. Задзвенів келих від легкого удару виделкою і всі затихли. Іменинниця поглянула на чоловіка і, не встаючи, звернулась до нього. Як виявилось згодом, це не були слова подяки за щойно сказаний тост. Жінка звинуватила чоловіка у зраді, та ще й на очах у присутніх тут друзів.
Чоловік здивовано подивився на дружину, такий же погляд був у інших. Всі знали і так було, що її чоловік був досить достойним сім’янином і вірним чоловіком.
Дружина взяла лагідно за руку чоловіка і з іронією сказала: “Пробач, я розумію, що це не твоя вина…” Тут всі знову загострили свою увагу, а жінка продовжила. “Це ти просто навчився так говорити від інших. Щойно, коли ти мене вітав і з моїм Днем народження, то сказав, що я у тебе найкраща жінка! Найкраща – це порівняння, а я у тебе ЄДИНА! Якщо хтось із кимось порівнює когось, значить був, або є хтось інший. Якщо був хтось інший, значить зрада.” Жінка усміхнулась і всі, легко зітхнувши, засміялись.
Всі знали, що вона неповторна і оригінальна у своїх філософських підходах. Чоловік нахилився до коханої та поцілував її, шепочучи дуже тихо на вухо: “моя єдина і неповторна, і непередбачувана!” Він любив її такою, хоч деколи така неповторність ставила його у незручне становище…
Того вечора друзі вернулись додому і вперше без порівнянь зробили комплімент своїм батькам, жінкам/чоловікам, дітям. Лиш наступного разу дехто сказав, що того вечора був найкращий день серед всіх Днів народжень, бо він навчився не зраджувати, порівнюючи, а підтверджувати те, що є і що буде.