Віра – це дар від Бога. Бог виявляє свою милість до нас і тим, що при народженні обдаровує кожну людину даром віри. Без віри не було би можливо жити вільними у цьому світі. Цей дар показує велику Божу любов, котра залишає нас у свободі вибору і залишає нас постійно вільними.
У таїнстві святого Хрищення цей дар освячується, починає у нас розвиватися і  допомагає нам іти дорогою Спасіння. При цьому всьому ми далі залишаємось вільними. Можемо: використовувати цей дар, або його відкинути, або ще інше: можемо скерувати його нам самим на шкоду. Таким чином,щоб цей дар став дієвим, потрібно нашої участі. Лише завдяки нашій волі цей дар проявляється у нас в своїй силі. Без нашого бажання, цей дар просто буде мертвим даром, тобто недієвим.
Віра народжується із слухання?
У притчі про сівача Ісус нам розповідає про те, як віра народжується і як дає плоди. У нашому народі є приказка на цю тему: Що посієш, те і пожнеш. Св.Павло каже: “Віра народжується від слухання”.
Отож, є дуже важливо зрозуміти, що наше слухання може народити віру. Бо як ми можемо повірити в щось, якщо не чули про нього нічого, якщо нам ніхто не дав навіть натяку, що таке взагалі існує? Ісус постійно наголошував: “Слухайте…” Постійно проповідував, навчав, тлумачив і дуже радів, коли хтось Його слухав: “Блаженні ті, що слухають”.
Ми віруючі, бо сприймаємо багато “на віру”
Почути у цьому світі ми можемо всього і багато, всюди і в різний час. Світ переповнений інформацією, перевірити яку складно і не завжди можна знайти на це час. Нам говорять і ми слухаємо пасивно чи активно, але слухаємо. Вуха ж не закриєш. Хоча… можна і закрити.
Щось проходить повз вуха, щось залишається, а ще щось нас зацікавлює більше і тоді на це ми більше зосереджуємо свою увагу. Так як перевірити не можемо, то сприймаємо все на віру. Віримо в те, що чуємо по радіо, що бачимо по телевізору, що чуємо від людей, що читаємо в книжках чи в інтернеті. Якщо так, подумати, то в такий спосіб ми виявляємось дуже віруючими людьми. Віримо навіть тоді, коли зустрічаємо вибачення за помилкову інформацію, в яку вже повірили багато людей. Ми далі продовжуємо цікавитись і сприймати інформацію.
Насправді ми слухаємо те, у що прислухаємося?
Серед цієї маси різної інформації ми вже зрозуміли, що все в голову не зможе увійти. Часто можемо за собою зауважити, що деколи ми слухаємо і не сприймаємо почуте, бо насправді думаємо про щось своє. Таким чином почуте не залишається у нас ні в пам’яті, ні у свідомості. Якщо не залишається у нас, значить не впливає на наше життя, якщо не впливає на наше життя, тоді плодів не буде видно.
Притча про зерно показує наскільки важливо сприймати Боже слово і його втримати, щоб воно дало плід. Це ж саме відбувається, коли ми слухаємо “інше слово”, воно також може дати плід, але цей плід буде нам на шкоду.
Питання: куди ми скеровуємо нашу віру?
Віру нашу можемо скерувати нам на добро і нам на шкоду. На добро – це тоді, коли ми віримо Богу і в те, що Боже. На шкоду – це вірити у все, що нас віддалює від Бога і того, що Боже. Тобто від правдивого добра.

Відповідь: Пізнати нашу віру можна по плодах і по тому, кого слухаємо
Як правило, коли ми чуємо щось корисне, то ми намагаємось уважно слухати і стараємося перепитуватися, коли щось не ясно. Так можемо перевірити себе, у що дійсно ми хочемо вірити, а до чого ми байдужі. Це дуже важливо пізнати куди ми скеровуємо дар віри, кого хочемо слухати, кому доручити нашу долю і наше майбутнє.
“Ті що вірують, ті спасуться”, але це ще не все
Лише через віру ми можемо спастися і стати блаженними, але потрібно запам’ятати важливу деталь: віру в БОГА.