Відвідуючи Святі місця, можеш побачити багато людей. Дивишся і бачиш усіх разом. По якомусь часі відчуваєш, що єдності таки немає. Дивуєшся: що можна бути разом в одному місці і водночас далеко один від одного. Можна ступати по Святій Землі і бути далеко від неї серцем. Можна оглядати святиню, і бути духовно сліпим. Можна розказувати гаряче і при цьому ховати свої очі, щоб не показати правди, що для тебе це лише робота, а не свідчення віри, це просто шукання земних скарбів. Турист і паломник – обоє в одому місці, чи справді обоє є на святому місці?
Обоє залишають свій дім і вирушають у подорож. Кожен прагне дійти до запланованого місця, але у кожного відбувається все по-іншому. Паломник починає приготування від свого серця, а турист із сумки. Турист планує відпочинок і зручності, а паломник готує себе до духовної праці і трудностей, невигоди. Турист мріє побувати на самому місці і побачити всі визначні пам’ятки, паломник хоче одного – зустріти Бога і відчути Його присутність.
Для туриста – це дорога у далеку країну, а для паломника – це ще шлях у глибину свого серця.
Турист вирушає сам із собою, паломник несе у своєму серці усіх, хто просив про його молитву, сповняє місію.
Турист шукає де більш цікавіше, а паломник – святе. Турист себе збагачу культурно, розумово, а паломник освячується.
Турист йде на пошуки, щоб побачити щось чуже і незнане, а паломник вирушає у подорож, щоб зустріти рідне, хоча не до кінця пізнане.
Турист приходить і розглядає все очима, паломник найперше дивиться у своє серце, щоб дати йому можливість поєднатися із святістю і умиротворитися.
Турист вичитує факти і деталі, щоб краще пізнати особливість місця, паломник пригадує свою історію і окремі факти свого життя, щоб отримати відповіді на свої запитання життя.
Турист хоче почути і побачити незнане йому, паломник хоче пережити вже знане і не раз почуте, що тепер оживляється і залишає невидимий слід благодаті.
Турист хоче побачити чим більше, паломник прагне побути чим довше.
У туриста залишаються враження від побаченого, у паломника – від пережитого.
Турист шукає чогось цікавого і незнаного. Для Паломника все вже знайоме і рідне. відчуває себе, немов у вдома.
По поверненні
Турист показує фотографії на фоні визначних місць, паломник позує очі, у яких можна побачити відблиск Божої присутності.
Турист прикрашає оповіді свої красивими прикметниками, паломник мовчить і мило запрошує побувати самому на святих місцях, адже слова не можуть передати всього, а можуть тільки збіднити.
Турист ділиться враженням від побаченого і везе сувеніри, паломник ділиться отриманою водою благодаті і благословення, що зачерпнув від самого джерела.
Турист, коли вертається додому, прощається із визначним місцем і заносить його у список відбутого, а паломник дякує Богові, що прийняв його і в цьому святому місці, у святій оселі, де як і повсюди відчув себе очікуваним і прийнятим.
Обоє побували в одному місці, обоє повернулись, повернулись різними.
Кожен шукав, кожен найшов те, що шукав. Хтось щось тримав у руках знайдене, а хтось зберігав у серці віднайдене, і живе.
Цікаво: а скільки раз наше відвідування церкви чи іншого святого місця було паломнитцвом, а скільки туристичною прогулянкою?
Може тому ми не завжди повертаємося із святих місць духовно піднесені і умиротворені?
Ваш роздум, отче Віталію, заставляє думати глибше: а чи можливим є “перевтілення” туриста у паломника? Що для цього робимо? Згромаджуємо пишні “святі” місця? Чи сприяють цьому великі торгові ряди поруч з ними хай навіть товарами із релігійною тематикою, якими все частіше переповнюються сучасні святі місця? Наголошую – товарами!
Чому ніхто не говорить і про те, що далеко не поодиноким є випадки, коли релігія перетворюється у “добрий бізнес”…?
Чи не може цей факт спонукати перевтіленню навпаки – паломника у туриста?
Мені здається, що більш корисними для людини мали б бути справжні духовні місця…
Одним із таких, мабуть, були б Хресні дороги, які мали б не вражати своїми митецькими досягненнями, але силою уяви і співстраждання.
Розкажіть про це, Отче.