Маленька дівчинка починала робити свої перші кроки у житті. Батько сидів поруч і спостерігав. Його обличчя сяяло великою радістю. Натомість дитя час від часу схлипувало від болю падінь, але вперто знову піднімалось і робило чергову спробу. Падіння повторювались і сльози лились. Батькове обличчя не змінювалось. Воно далі залишалось
спокійним і радісним, лиш час від часу губи його шепотіли: «ще трошки, ще недовго».
Так і сталось. Не треба було довго чекати поки дівчина почне сміливо ходити і зробить рішучі кроки у житті.
Минув час. Батько похилився із літами і йому вже було важко зробити, навіть, крок.
Одного дня красуня стояла поруч свого наставника життя і серце її шепотіло: «ще трошки, ще недовго». Вона не хотіла прийняти цих слів, тому плакала…
Батькове обличчя далі залишалось спокійне і сяяло великою радістю.
Перші кроки у нашому житті давались завжди важко. На щастя деколи були ті, котрі нас підтримували. Не завжди ми до кінця розуміли їхню поведінку. Коли їх втрачали, тоді починали усвідомлювати їхню цінність у нашому житті.
Хай Бог благословить наших батьків земських та духовних за їхню терпеливість і за той погляд сповнений радості і надії, котрий нам давав силу зробити наступну спробу, наступний крок.