Рідкість побачити священика на вулицях міста у теперішній час, швидше можна зустріти вивіску філіалу якогось банка, але коли циган бачить священика і двері банку, чомусь підходить саме до священика, щоб попросити гроші.
“Допоможи мені, отче!” – покірним і жалюгідним голосом звернувся бідолаха до постаті в довгій чорній одежі. Священик зупинився, обернувся і побачив молодого цигана. Тихий голос заспокоїв: “Добре, допоможу із радістю”. Юнак зрадів і простягнув руку. А священик витягнув руку із кишені, в долоні виднілись чорні чотки. Потім припідняв свою праву руку, пальці якої були якось дивно складені, і зробив знак святого хреста над юнаком, пролунали слова молитви: “Хай благословить тебе Господь милістю Своєю…”.
На великий подив циган відхилився і схрестив руки над головою, немов захищаючи себе від якоїсь небезпеки: “Що ти робиш? Я ж просив милостиню!”.
Священик покірно схилив голову і сказав: “Ти звернувся до мене, бо побачив, що я священик. А я даю те, що маю і що мушу роздавати”. Потім поглянув у очі молодика: “За іншим потрібно звертатися до інших”.
Бажаючи сперечатися, циган крикнув: “Ти хіба віриш у Бога?”
Люди, почувши крик, обернулись і побачили священика, що стояв із схиленою головою і цигана, що дорікав у голос, критикуючи за те, що той його лише поблагословив. Постійно чулося: “Мені потрібно допомоги!”
Коли той закінчив “проповідь”, священик знову сказав: “Добре, я хочу тобі допомогти. То ти хочеш благословення чи ні?”
Той відповів: “Ні, не хочу. Хочу лише гроші”.
Ось і роздумуєш: “Чи дійсно той священик вірить в Бога?”. Адже він грошей не дав, а хотів дати благословення у яке щиро вірить. Чи можна виміряти віру по тому, що ти даєш гроші? Існує вислів Єванегелії: “по вчинках пізнають вашу віру”, а хіба це стосується лише дарування матеріальних речей?
Може через “добрих людей” і виникло переконання, що підходити до віруючих людей потрібно найперше задля грошей? І що найкраща та Церква, яка дає тобі гуманітарну допомогу, допомагає грішми, забезпечує тебе харчуванням, роботою та іншим, тобто матеріальними речами.
А коли даєш милостиню, інший відчуває, що це робиш заради віри в Бога і заради віри в те, що життя жебрака зміниться?
Якщо так, то жебрак, якому дають гроші біля храму не мав би ціле життя бути жебраком, не сидів би скраю храму постійно. Адже твоя віра і діла милосердя мають спонукати, до зміни у житті, до навернення, до святості. Ти маєш давати йому надію на вихід із того становища, що змусило його піти на такий крок.
Не шукайте собі скарбів на землі, шукайте на небі!
Якщо ми щиро віримо і проповідуємо, що потрібно шукати скарби на небі, то чому так мало звертаємо увагу іншим на це? Особливо тим, котрі просять земних скарбів? Скільком жебракам ти, дарував духовні скарби? А скільком ти показав лише свою доброту, що дається із надлишку?
Напевно той, що просить, хоче лише якихось матеріальних благ. Можливо, жебракування стало для певних осіб професією, методом заробляння грошей, голосно причитати і випрошувати милостиню. І йдучи до храму, люди все ж таки дають гроші. Особисто я цього не роблю, бо у нашому храмі є скринька, для малозабезпечених, куди я, при кожній можливості, кидаю гроші, які будуть передані тим людям, які справді цього потребують. А благословення священика оцінити не можна. Адже ця допомога, яку може дати священик і в яку він щиро вірить, завжди підсилює нашу віру і дає надію.