Дорогі у Христі, із неділею “Про Митаря і Фарисея” ми наближуємося до зустрічі із Великим Постом.
Ці дві особи, які дуже подібні до нас, наштовхують нас до думки: “Хто я є перед Богом?” Бо і ми приходимо до Божого храму і ми також молимось. Ми також відчуваємо на собі таємничість у розмові із Богом. Цій зустрічі людина промовляє з повноти свого серця до свого Творця. Людина виливає все, що є в середині. Це твориться у храмі, Домі Божому, у кожному місці, де відчуває присутність Бога і де захоче почати з Ним розмову.
Отож, хто я є перед Богом?
Молитва – це дзеркало нашої душі. У молитві можемо побачити відображення наших відносин із Богом. У молитві ми можемо пізнати і нас самих.
Якщо моя молитва зверхня, то ми у відношенні до Бога – зверхні, а що говорити вже про те, як ми відносимося до людей.
Якщо молитва поверхова, тоді Бог вже перестав бути нам цікавим і важливим, тобто Він вже не є основний для нас.
Якщо молитва є надокучлива, то щось у нас в середині нашої душі змінилось у відношенні до Бога, на жаль, не в кращу сторону.
Бачачи нашу молитву у храмі, на самоті у дома, чи так десь в тишині серця, коли стоїш просто на дорозі, ми можемо побачити своє відношення до Бога. Можемо пізнати: хто Він є для тебе, яке місце займає в твоєму житті.
Ніби молюся, шепочу, але щось не те…
Не раз ми нарікаємо на нашу молитву, ставимо під сумнів її, а все дуже просто. Потрібно лише прояснити, що важливе на молитві, що є основою у цьому діалозі між Творцем і сотворінням.
Не спокушаймося до спокуси цього світу, що хибно нам пояснює свободу, як незалежність від інших і це наштовхує нас до думки: бути незалежним від Бога.
Фарисей, вихвалявся перед Богом і вказував на своє бездоганне життя, натякаючи, що він вже не потребує удосконалення, зміни, покращення – бо він вже і так кращий від інших. А Бог гордим противиться! Покірним дає благодать.
Скільки було сказаних гарних слів фарисеєм, але ні одне із них не було угодне Богу, і не було прийняте.
А ми хочемо, щоб Бог нас слухав, щоб нас почув, щоб був ласкавий до нас? Значить потрібно заглянути у наше серце, бо саме у ньому народжується наша молитва. У декого вона народжується на устах, у книжці, інше. Після такої поверхневої молитви серце залишається зверхнім і не зворушеним. Саме тому перед початком молитви потрібно у війти думками у своє серце і запитати себе: “Хто я є перед Богом? Хто є Бог для мене?”
Коли отримаємо відповідь, тоді і побачимо, яка буде наша молитва, тобто “якою хочемо, щоб вона була”. Якщо заношуся перед Богом, або ж відчуваю, що Він далеко від мене, тоді і молитва буде далека. Коли буду покірним перед Богом, то і серце моє сокрушиться, а в сокрушеному серці народжується тиха молитва, що залишає спасаючий слід у душі. Це благодать Божа приходить. Спаси нас, Боже.