[1] Учитель нахилився і взяв брудний камінець, що лежав при гірській стежці. Коли мені показав його, то першим, що кинулось в очі – це був бруд. Я відразу почав думати як мені оправдатися, щоб часом не взяти цей камінь і не забруднити рук у випадку, коли мені його запропонують. Але мудрець мені його не запропонував. Натомісь запросив взяти собі інший, який би мені був більше до вподоби. Я взяв камінчик, що був набагато чистішим. Коли я підвів очі, то побачив, ,що учитель нахилився над гірською річкою і пильно вдивлявся в неї. Підійшов і я. Почав дивитись.
– Що бачиш? – запитав Він.
– Бурління води…
– Камінці бачиш? На дні.
– Так, бачу
– Які вони? – далі атакував запитаннями мудрець
– Гладкі і чисті.
– Отож-бо …. гладкі і чисті. У бурхливій воді камінці завжди чисті і з часом стають дійсно гладкими. А тепер глянь праворуч і придивись уважно до води, що є „стоячою”.
Для мене це було справжнім відкриттям. У „стоячій” воді все дно було дуже брудним і було важко розпізнати камінь від каменя.
-Там де є постійних рух, там завжди проходять зміни, які очищують і роблять більш гладкими.
Ми обоє стояли і далі продовжували дивитись у воду.
– Ну, що? Куди ти хочеш кинути свій камінь? У яку воду?
Сказавши це, акуратно поклав свій брудний камінь у середину бурхливого потоку. Вода замунтіла відразу, але за якусь мить знову стала чистою. Лише час від часу щось відставало від камінця і течія цей бруд несла десь вниз. Я послідував його прикладу.
Повертаючись додому, ми знову зупинились біля тієї ж річки і нахились над нашими камінцями. Вони були чисті.
Коли приходимо до Церкви і активно вливаємось у життя церковної спільноти, у духовне життя, то немов занурюємось у річку Божої благодаті. Так і очищуємось. Коли потрапляємо у середовище, де мало змін, ризикуємо покритись ще більшим брудом….