Вмирає чоловік. До нього заходить священик, щоб допомогти Йому примиритися із Богом і відійти у вічність із чистою душею. Оскільки чоловік ніколи не сповідався, то йому дали зразок по якому потрібно готуватися. Це мало би допомогти бути спокійним на сповіді, хоч першій і мабуть останній. Чоловік був свідомий, що це мабуть останні години земного перебування.
В голові пролітало життя, а уста несміливо називали гріхи. З кожною хвилиною ставало все спокійніше, бо чоловік звільнявся із тягарів, що ніс ціле життя і йому ставало легше. Згідно написаного в молитовнику він на останок промовив: “каюся щиро і обіцяю навернутися …”
На якусь хвилину священик зупинився і непередбачено задумався. Здивовано повторив: навернутися?
“Щось не так?” – запитав чоловік, дивлячись у молитовник і перевіряючи текст.
”Ні, все добре. Вибачте. Хай Бог прощає всі ваші гріхи з цілого життя” – священик почав читати молитву. Незабаром колишній грішник переставився у вічність.
Виходячи з кімнати, задумався: Чи вартує відкладати все на останній час? Знаючи, що не буде часу для виконання того, що було обіцяно.
Наступного дня на парафії прозвучало оголошення: Не відкладайте св.Сповідь на останні дні посту. Не обманюйте себе і Бога. Всі насторожилися…
Пояснення було просте: “Залишається мало часу на виконання того, що будете обіцяти на сповіді. Піст завершиться. Тому не встигнете виправити те, що мали виконати в часі посту. Все потрібно робити вчасно. А каятися – особливо. Пам’ятаймо: найважливіше те, що може прийти час, коли ми дійсно не будемо мати не тільки часу на навернення, але може забракнути часу, щоб виконати накладену покуту”.
Що є для тебе Великодня сповідь?
Галочка, щоб відбути?
Жест дружби, щоб за компанію піти зі всіма?
Послух батькам, щоб не надоїдали?
Комфорт для душі, щоб легше стало?
Якщо чесно, то сповідь – це частина твого життя, де ти кажеш собі і Богові, що змінишся!
І не тільки це обіцяєш …
Слава Ісусу Христу! Хочу поділитись своїм шляхом до сповіді. Ще рік тому, сповідь була для мене галочкою, щоб відбути. Я скажу чесно, чомусь боялась сповіді, тому що завжди очікувала осуду за зроблене. Ходила раз на рік у часі великого посту, бажано в передостанній тиждень. Йшла, бо так було потрібно, хоча б раз на рік. Але напевно в житті бувають хвилини, коли приходить розуміння, що сповідь дуже потрібна, але скоріше не так сповідь, як просто духовна розмова. На сьогодні часто сповідаюсь. Не можу сказати, що в своєму житті я маю тяжкі гріхи, в яких треба розкаятись, а навіть прості провини не дають спокою душі. А ще зрозуміла одне, що потрібно сповідатись одному священику, і я обрала собі духівника. Ніколи не думала, навіть не уявляла, що сповідь приносить звільнення від страху, проблем, нерозуміння, душевного болю. Після сповіді стаю щасливішою, якщо так можна сказати.
Исповедь для нас -есть этап прехода от состояния несовершенства к состоянию совершенства. Каждый раз исповедываясь, мы каемяс в грехах, а раскаявшись, стараемся не повторять того, о чем сожалеем. Мы не должны повторять своих грехов. Исповедь учит нас быть твердыми в своей вере, учит нас ясности ума, ведет дорогой правды и чистоты. Благодаря исповеди мы сможем прийти в Царство Божее. И если мы хотим быть с Богом, хотим быть похожими на него, то и должны жить по Божьим законам. Господь принимает каждого , кто прийдет к нему даже в последний час. Лучше не опаздывать. Но не всем данно быть первыми, кто-то должен быть последним. Я думаю, исповедываться надо тогда, когда этого просит душа. К исповеди надо созреть. А вот в духовной беседе, человек раскрывается непоизвольно. Делится своими мыслями, раскрывает свой внутренний мир. Духовные беседы подпитывают нашу душу, подсказывают нам, раскрывают наши ошибки. В духовной беседе человек созревает и готовит себя к исповеди.
Слава Ісусу Христу!Дуже дякую за гарні приклади.В сьогоднішньому часі особливо потрібно застановлятися над покаянням,яке потрібне кожній людині.Непотрібно себе обманювати марними та пустими сподіваннями про спасіння без Св.Тайни сповіді,яка є Госоднім даром(в ній найбільше можемо пізнати велику любов Нашого Бога).Йому потрібне не мудрування наше а щире каяття,яке доломоже нам пізнати а пізніше прийняти Божу любов.
справді, для того щоб приступити до святої тайни сповіді, чи вперше, чи далеко не вперше потрібна відвага. для мене тепер є потреба сповідатись чи не щотижня. з одного боку я думаю чи не зловживаю (можливо поррібно довше памятати, що постановляла поправитись зі своїх слабкостей), а з іншого – як приступати до обіду не помивши руки? Для цьго не обовязково бути цілим у болоті. Як приступати до святого Причастя, коли в серці нема миру, чи стояти осторонь і дивитись як інші йдуть?!
Погоджуюсь, що дуже добре сповідатись в одного священника, він уже, як Господь, називає тебе на ім”я, знає твої проблеми і може допомогти доброю радою.
я особито дуже сумую за духовними бесідами, але стидаюсь спеціально для цьго телефонувати до отця. певно, як тіло потребує їжі – душа потребує духовних віднов.
Після сповіді і причастя відчуваю крилця за плечима, але в суєті та неуважності з часом губиться це відчуття. тоді знов поспішаю до сповідальниці.