Вмирає чоловік. До нього заходить священик, щоб допомогти Йому примиритися із Богом і відійти у вічність із чистою душею. Оскільки чоловік ніколи не сповідався, то йому дали зразок по якому потрібно готуватися. Це мало би допомогти бути спокійним на сповіді, хоч першій і мабуть останній. Чоловік був свідомий, що це мабуть останні години земного перебування.
В голові пролітало життя, а уста несміливо називали гріхи. З кожною хвилиною ставало все спокійніше, бо чоловік звільнявся із тягарів, що ніс ціле життя і йому ставало легше. Згідно написаного в молитовнику він на останок промовив: “каюся щиро і обіцяю навернутися …”
На якусь хвилину священик зупинився і непередбачено задумався. Здивовано повторив: навернутися?
“Щось не так?” – запитав чоловік, дивлячись у молитовник і перевіряючи текст.
”Ні, все добре. Вибачте. Хай Бог прощає всі ваші гріхи з цілого життя” – священик почав читати молитву. Незабаром колишній грішник переставився у вічність.
Виходячи з кімнати, задумався: Чи вартує відкладати все на останній час? Знаючи, що не буде часу для виконання того, що було обіцяно.
Наступного дня на парафії прозвучало оголошення: Не відкладайте св.Сповідь на останні дні посту. Не обманюйте себе і Бога. Всі насторожилися…
Пояснення було просте: “Залишається мало часу на виконання того, що будете обіцяти на сповіді. Піст завершиться. Тому не встигнете виправити те, що мали виконати в часі посту. Все потрібно робити вчасно. А каятися – особливо. Пам’ятаймо: найважливіше те, що може прийти час, коли ми дійсно не будемо мати не тільки часу на навернення, але може забракнути часу, щоб виконати накладену покуту”.
Що є для тебе Великодня сповідь?
Галочка, щоб відбути?
Жест дружби, щоб за компанію піти зі всіма?
Послух батькам, щоб не надоїдали?
Комфорт для душі, щоб легше стало?
Якщо чесно, то сповідь – це частина твого життя, де ти кажеш собі і Богові, що змінишся!
І не тільки це обіцяєш …