“Біблія це – книга життя! – крикнув молодик до людей, – Без неї я не можу жити! Вона є зі мною завжди і я навіть не уявляю свого життя без цієї Книги книг”. Люди із захопленням слухали мужні слова молодого проповідника, котрий своїм життям звертав увагу на важливість мати і читати найважливішу книгу. Він потім часто згадував про те, що Слово Боже має бути живим і навіть цитував друковані букви, тикаючи пальцем на пошарпані сторінки. Слухаючи такі поучення, чомусь ростуть знання, а віра не народжується від такого слухання, адже віра – це тоді, коли чуєш серцем, зберігаєш у серці і переживаєш серцем.
Колись не було написаної Біблії. Боже Слово жило в людині. Єдиним носієм Божого Слова була сама людина. Люди не знали письма, а може їм не було так потрібно його знати. Вони спілкувалися іншою мовою, яку назвали “мовою любові” , пережиттям Божої присутності ділились в живу.
Молодші з великою увагою слухали як старші переповідали історії життя предків, у яких відбилась Божа наука, у яких є відгомін про найважливіші речі земського життя та життя невидимого. У цих оповіданнях була жива історія Бога і людини, Творця і творіння, Спасителя і упавшого в гріх.
Таким чином Боже слово жило в людині
Одна людина це Слово приймала і потім передавала іншій. Все відбувалось у живому спілкуванні. Так здійснювалась жива передача Божого Слова. Слово Боже жило у людині і було живим, тобто наповнювало все життя людини: хвилини радості і миті смутку, роботу і відпочинок, мирні часи і переслідування, праведне життя і гріховні упадки.
Раніше люди не досліджували писання, щоб пригадати чи віднайти щось нове – люди досліджували свій духовний досвід, зв’язок із джерелом премудрості. Не було грамотіїв книжників, а були досвідчені віруючі люди, які замість копатися в словах, пригадували суть історії праведних людей.
Була відповідальність за себе і за інші покоління
Не маючи іншого способу берегти Боже слово, окрім людського серця та пам’яті, кожен, хто чув Божественну Історію Спасіння приймав її та беріг. Знав бо, що має жити нею і передати її іншим поколінням. Найкращий спосіб запам’ятати – зробити це Боже слово своїм, тобто почати думати думками надхненними, наслідувати життя праведних людей, мати духовне пережиття присутності Бога у житті.
Коли поставала якась трудність, то першим згадували Бога і відкривали перед ним своє серце, далі відбувся діалог, що ще більше скріплював віру. Так виникала нова частина Історії Спасіння людини Богом, яка у свою чергу доповнювала збірку Божого слова.
Людське серце було сховищем для Божого слова, людина була його носієм і охоронцем, передавала його іншим і так продовжувалось його присутність серед людського роду. Вона не потребувала іншого і не боялась, що Слово Боже втратиться чи згорить, що його хтось вкраде чи знищить. Слово Боже, коли потрапляло до серця віруючої людини могло тільки давати плоди і помножуватися.
Один проповідник зайшов до оселі священика і відразу почав розказувати про живе Боже слово, натякаючи його на нібито правильне розуміння, що мало би різнитися від традиційного. Час від часу він відкривав Біблію і цитував умілими уривками, а потім сказав: “Якщо я не правий, доведіть мені це!” Простягнув святу книгу священику. Той прийняв пошарпану і пописану книгу, обережно поцілував її, поставив у центр столу, потім підвівся і відійшов. У недовгому часі духовний отець повернувся, тримаючи в руках солодке і чай: “Пригощайся”. 😉
Тепер виникло багато шкіл, де вивчають Біблію, які є визнані високими людьми і з яких вийшли високі дослідження. Однак для спасіння потрібна лише школа живої віри, яка була і буде, і яка визнана самим Богом, залишається ефективною для Спасіння.
Ти вступив у цю школу віруючого серця?
+ Немає коментарів
Додайте свій