[1]
“Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого”.
Мати таку силу, щоб переставляти гори лише одним словом? Вже важко було повірити в те, що гори можуть переставлятися, а ще мати таку віру? – це було просто не реально.
Минули роки і техніка нам дала можливість не тільки змінювати ландшафт землі, а ще й її цілковите знищення.
Тепер людство може переконатися наскільки є небезпечним заклик: «повір у себе, у свої сили». Підбадьорюючі слова можуть з часом стати стимулом до гордої впертості, яку вже, окрім смерті, ніщо не зупинить. Відчувається, що крім твердого переконання потрібно ще щось…
А яку віру ми шукаємо?
Дуже привабливо мати віру, котра є чудесною силою, які все підкоряється і всі забаганки виконуються. Про це розповідалось колись у казках, а зараз пропагується у фільмах. Це мрія багатьох людей. Коли у тебе виникають труднощі, то мимоволі виникає бажання, щоб швидше все минулось. У таких чи інших ситуаціях, хочеться мати магічне слово, щоб сповнило нашу волю. Хочеться … і є справедливі і благородні пояснення нашим мріям. От лише турбує те, що якщо всі будуть мати таку силу, то що ж тоді станеться? Скільки людей, стільки і бажань. Часто ці бажання є протилежними! У такому разі можна сказати: “добре, що немає такої сили, бо в цьому світі із такими людьми був би повний хаос через те, що кожен би хотів, щоб було лише так, як хоче він”.
Послідовники Ісуса Христа, які бачили божественні дії Учителя, теж мабуть захоплювались божественною силою. Дещо їм і вдавалось, але були також ситуації, коли щось не до кінця було ясним, бо людська неміч переслідувала їх.
Так сталось тоді, коли апостоли на прохання батька не змогли допомогти хлопцю, котрий був опанований злим духом.
Для батька, котрий привів сина, – це була трагедія, а для апостолів – це була справжня криза їхньої віри.
Щось сталось не так. Одного лише слова не вистачило, щоб сталось чудо, щоб наказ/повеління були виконані. Ще більше було дивним чути слова про віру. Апостоли ж були віруючими. Мати віру – це природно. Адже цей Божий дар дарується кожній людині. Без віри ми би не могли існувати. І цей дар ми можемо скерувати на у різні сторони. Єва повірила злому духові і згрішила. Так багато людей і по-сьогодні свою віру дарують хтозна кому і деколи не розуміють, що не отримують очікуваного результату.
Віра має бути скерована нам на спасіння та на зближення із Богом
”А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом”
Піст і молитва – це допомога, щоб позбутися гордовитих думок про вдоволення власних егоїстичних стремлінь.
– це захорона перед спокусою егоцентризму,
– це цілюща сила у вигнанні злих духів,
– це рятунок у той час, коли потрібно прийняти з вірою Волю нашого небесного Отця.
Цей уривок Євангелії закінчується словами, коли Ісус предвіщає свою смерть і воскресіння. Апостоли засумували. Для нас Ісус залишив науку, щоб вершиною нашої віри буде не творення чуд, чи пересування гір, а вершиною буде тоді, коли у хвилинах випробувань будемо згоджуватися із Волею нашого Небесного Батька.
Матея 17:14-23