Дорогі в Христі, сьогодні нам до роздумів випадає історія, коли Ісус Христос оздоровив в синагозі жінку, котра вісімнадцять років не могла вирівнятися.
Знаємо, що це фізичне упокорення вона отримала від злого духа, який мучив її. Може це сталось за який її гріх? Про причину можемо лише здогадуватися та й врешті сам Господь мало звертає увагу на причину. Він більше звертає увагу на зміни у людині, які мають статися у майбутньому цієї людини.
За це добре діло Ісус був осуджений, як переступник закону. Звернімо увагу на те, що Спаситель навчав у суботу в одній із синагог і, побачивши хвору, скорчену до землі жінку, що слухала Його, Він миттєво поспішив на допомогу, переступивши закон! У суботу не вільно було щось робити – субота був день для Бога.
Якщо подумати над цією ситуацією, то можемо зауважити, що Господь немов спровокував на таку реакцію, яка викликала такі обурення. Виникає мимоволі запитання: а чи дійсно Він не міг би почекати день і потім далі зціляти людей? Так би був спокій для всіх.
Може й так виглядає по-людськи, але не по Божому.
Господня любов немає відпочинку і немає вихідних.
Ісус об’явив любов Бога і саме у таких критичних ситуаціях показує велику любов Бога до людини.
Більше того показує абсурдність людського суспільства, яке Божі закони пояснює на свою вигоду, але не на Божу, бо більше уваги і пошани приділяє тваринам, а натомість критикує правдиве добро для людини.
Святий день – це день, коли ми маємо досвідчити, пережити на собі Божу любов.
Дехто вважає, що святий день – це день, коли нічого не можна робити. Саме після такого вчення, деякі псевдорелігійні люди критикують всіх, хто у найменшому порушить традицію, а самі можуть навіть до церкви не піти, не сповідаються і не живуть духовним життям.
Ісус нам розкриває справжнє значення святого дня, що має бути День освячений нашими добрими ділами і пережиттям присутності від зустрічі з Богом.
Християнин, котрий відвідує храм у неділю із думкою зустріти Бога – це той, котрий творить справжнє діло любові як відносно себе, так відносно інших. Підтримує себе у молитві, а також скріпляє вірою інших.
Ми всі разом на молитві творимо єдність у Христі, котрий приходить шукати немічних і заблудлих. Котрий з усіх сил намагається спонукати нас до переміни у власному житті.
Не раз і ми в минулому, а може і сьогодні, прийшли до церкви пригнічені, упокорені і почали слухати Бога. Христос у невидимий спосіб підходив до кожного з нас і нас уздоровляв.
Можливо і ми були у неналежному одязі, настрої, приготуванні, але були із гарячим бажанням зустріти Бога і Бог нас прийняв, навіть, якщо дехто осуд потайки чи явно.
Бог нас любить і любить також тих, хто поруч з нами, хто молиться з нами, хто потребує утішення, як і ми цього потребуємо.
Тому, наслідуючи приклад Христа, не відкладаймо можливості зробити бодай найменший жест добра тим, хто перебуває у якісь трудності.
Ми переконані, що ті, кого ми “вигнали” із храму через те, що переступили якісь традиції і канони, повернуться до храму, щоб знайти Бога?