У кімнаті один навпроти одного сиділи мама і малий синочок. Очі в обох були зажурені і вони, зітхаючи, мовчали. Задумана мати це зауважила і звернулась до сина: « А ти чим же зажурений? Ти чому такий сумний?»
Не знаю – відповів син, – я дивлюся на тебе … мабуть мені сумно, бо ти сумна.
Мати задумалася про причину свого сумування і зауважила, що вона сумує, бо дивлячись на сина, що він сумує, і сама зажурилась. Ось так з’явилось «коло сумування».
Довго не думаючи, мати усміхнулася і її радісні очі поглянули ласкаво на синочка. Той у відповідь також усміхнувся. Обоє радісно засміялися. Ось так розпочалось «коло сміху».
Від того часу у сина на устах часто можна було бачити усмішку. Лише спостережливі могли зауважити, що найчастіше усмішка з’являлась, коли синочок бачив свою маму. Адже саме мама приносила йому так багато радості, творячи кожного разу таємниче «коло радості».
Дуже часто ми задумуємось над нашими труднощами, які приносять нам смуток. А може потрібно подумати над вирішеннями цих трудностей і це принесе нам радість?
А ще Ісус, Учитель з Назарету, сказав: «що хочете, що люди вам робили, те і ви робіть їм»
Мать и дитя тесно взаимосвязаны между собой. Боль, душевная травма, тревога, отображаются в наших глазах,и кто, как не мать , часто заглядывает в глаза своему чаду. А дети, следят за своими родителями и “читают ” их настроение по глазам. Все так переплетается во взаимоотношениях, так тесно связанно, образуется некий симбиоз, понимание без слов. Родители готовы прийти на помощь своим детям в любую минуту. Тогда они не думают о себе, готовы жертвовать всем, чтоб помочь ребенку или спасти его. Чем чаще мы интересуемся жизнью своих детей, чем чаще заглядываем им в глаза, проявляем к ним внимание, заботу и любовь, тем ближе мы становимся к нашим детям. И тогда легче решаются проблемы. Потому что есть контакт, есть взаимопонимание, есть любовь. Мои родители говорили:”Вот так, как родители заботятся о своих детях в молодости, так и дети будут заботиться о своих родителях в старости”.
Інколи, для того, щоб наповнити серце щастям і радістю необхідно зовсім небагато – усмішка людини навпроти.
Господь так премудро створив, що якою би людина не була, а усмішка усім до лиця.Дякую отче…
І задумайтесь , а чи ми своїм сивим батькам посміхаємось , а чи очі в очі, і що ми бачимо? – журбу за нас , дітей. Давайте спонукати їх на радість, щоб їхні очі горіли від сміху бачачи наші усміхнені очі.