У квітну неділю ми завершуємо роздуми над собою, щоб наблизитись до роздумів над Христом.
У сьогоднішньому уривку Євангелії ми читаємо про спонтанну поведінку людей:
“почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийняли пальмове віття і вийшли Йому назустріч, і кликали, кажучи: Осанна, благословен хто йде в ім’я Господнє, цар Ізраїлів!”

Без жодної репетиції і без жодної пропаганди люди висловили свої почуття у прославляючих викриках, у вітанні галузками, у величному масовому супроводі. Чи робили це щиро?
Мабуть, що так, бо не зустрічаємо, щоб хтось чинив насильство над тими людьми і змушував їх. навпаки, дехто бажав закрити їм уста, але тоді би “заговорило каміння”.
З такою ж щирістю за кілька днів люди будуть кричати “Розіпни” і їх також ніхто не зможе зупинити.
Це ще раз підкреслює, що людина може змінювати долю свою і долю цілого людства. Ці зміни може робити досить часто і зовсім протилежні між собою. Людина хитка …
Віримо в Христа чи маємо свою віру і використовуємо Його у своїх цілях?
Син Божий постійно закликав, щоб вірили в Нього і слухали Його слова? Цей акцент ставив, бо знав, що люди мають егоїстичну схильність використовувати іншого у своїх цілях, або ж розуміти по-своєму. А потім, якщо щось не так, то приходить розчарування.
Причиною розчарування не є власні помилкові переконання, а винен інший. В даному випадку люди думали, що Христос буде політичним визволителем, а Він закликав до духовної переміни і це спричинило ненависть і бунт навіть серед найближчих.
Таким чином можемо припустити, що бажання розіп’ясти Христа – це був крик розчарованих людей, які вину за свої хибні переконання скинули на невинну людину, яка просила лише по вірити у Нього.
Що ми очікуємо від Христа?
Хочемо, щоб Ісус став виконавцем наших бажань і потреб? Чи хочемо, схилити свою голову перед Ним і виконати Його святу волю?
Що є причиною наших розчарувань в Бозі? Чи часом ми не подібні до тих, котрі підтакують, бо є так, як вони хочуть і, якщо не є по-їхньому, то засуджують?
Піднімаючи галузки, звернімo увагу на нашу віру,  щоб вона була зрілою і витривалою, що  її вистачило не на один день … Осана! тобто – Спаси нас, Господи