[1]
Пам’ять про Христа залишена у Таїнстві Євхаристії
“Не залишу вас сиротами” – так казав Христос до своїх послідовників, знаючи, що прийде час розлуки.
Кожна розлука, яка би вона не була, – це віддаль фізична і духовна, що поступово знищує відчуття присутності особи. Через розлуку холонуть почуття, звикається до окремішності і навіть рідні люди стають чужими.
Тому, рідні стараються частіше бути разом. Шукають будь-якої можливості зустрітися, навіть просто так, без причини – лише, щоб відновити відчуття родинності, щоб відчути єдність і наповнитися радістю: як то добре бути разом.
Та все ж таки приходить час розставання. Тоді ми стараємось залишити один одному на згадку про себе якусь річ, щоб дивлячись на неї, відновлювались спогади і так відновлювалась невидима єдність, яка стає видимою через видимі знаки нашої пам’яті. Хтось носить біля себе фотографію, хтось на видному місці ставить символічні предмети, а хтось просто виділяє час на спогади, мрії та інше, що має за ціль відновити почуття рідності.
Залишаючи нам таїнство св.Причастя, залишив самого себе
Христос залишив себе самого нам на спомин. Таким чином Святе Причастя – це є живий спомин, не лише символічний, – це жива фізична присутність, не лише духовна. Ті, хто приймають часто Євхаристійне тіло нашого Спасителя, ті єднаються з Ним цілковито.
Tому й не дивно, що постійно відчувають у житті живу присутність живого Бога і тому стають рідними не чужими.
А ті, хто рідко причащається, ті мають небезпеку відчувати Христа, як когось чужого і навіть “не бажаного”. Адже як пояснити те, що не всі відгукуються на заклик священика:”Приступіть” і не всі приймають приймають Христа?
Причастя – це стати частю, частиною єдиного Тіла Христа
Тому, кожен причасник, приймаючи Тіло і Кров Спасителя, стає частиною Його Божественного Містичного Тіла. Кожен з причасників може сказати: “Христос є в мені!”
І не помилиться, бо Він “роздроблюваний і нероздільний, його завжди їдять і ніколи не з’їдають, але причасників він освячує.” Так каже священик перед тим, як причащати вірних. Так воно і стається у всіх віках, коли звершується Таїнство на престолах по цілому світі, єднаючи всіх християн в єдине Тіло Христове.
Хто живе Христом, приймаючи достойно Його Тіло і Кров, той стає учасником життя вічного вже тут на землі.
Щоб не в осуд або в осудження – це було! Бо кожен, хто недостойно їсть і п’є, той робить це собі на суд, як повчає нас апостол Павло. Отже, маємо мати не тільки велике бажання прийняти Христа до свого серця, але прийняти його до чистого серця, яке відновлює свою достойність у Таїнстві Святої Сповіді.
Для тих, хто не може із різних причин приступити до цієї повноти Єдності, нехай з усіх сил старається єднатися з Христом у інших способах, де може відновити свою пам’ять про Христа, свою Любов до Нього.
Це може бути участь у церковному співі, покаянні молитви, добрі діла в ім’я Христа, молитва перед кивотом, де знаходиться Святе Причастя і “Духовне прийняття Святого Причастя”
Нехай ніколи не згасне бажання прийняти Тіло Христа чистим і достойним серцем!
І жодна причина не може бути оправдовуючою, бо “хто не їсть Тіла і Крові Господньої, то не буде мати життя вічного”.