[1]
Дорогі браття і сестри у Христі, в історії з Євангелії “Про відпущення гріхів розслабленому” ми можемо зауважити обурення людей, які почули, що Ісус показав свою силу над гріхом і його наслідками. Виявили незадоволення через те, що Христос простив людині гріх і відпустив їй належну кару. А що тут дивного і не правильного? Прощення є основним знаков Любові. Бог Отець через Сина прощає гріхи і цим показує Свою любов і до грішників.
Невинний страждав за винних
Відпущення гріхів – це не просто прощення, це також помилування від кари за гріх. Вираз «козел відпущення» відомо з біблійних часів – первосвященик покладав гріхи свого народу на ні в чому невинного козла, якого потім приносили в жертву, або просто відпускали на певну смерть.
Через його смерть спокутувалась кара за гріхи, яку мали понести люди. Люди таким чином зрікались гріха і у видимий спосіб знищували носія гріхів. Недаремно практика каменувати була поширена між юдеями, бо крім людини також знищували гріх, що перебував в людині. Бути носієм гріха означало розносити прокляття серед людей. Всі чекали цього дня очищення і відпущення.
Христос став цією невинною жертвою і взяв гріхи світу на себе
Якщо пригадаємо життя і Смерть Христову, що побачимо багато подібностей між “козеням відпущення” і самим Спасителем. Христос брав на себе гріхи людства і вмер “як викуп за багатьох” за містом. Пролив свою кров, щоб ми отримали відпущення гріхів. Страждання, що переніс, було спокутуванням за гріхи цілого людства. Господь наголошував, що кожний, хто вірує в нього, той отримає життя вічне. Взяти участь у спасенні Христа ми можемо через звільнення від гріха, тобто через розкаяння, постанову змінити життя у св.Сповіді.
Найперше це ми робимо у святому Таїнстві Хрищення
Катехизм нас повчає: «У момент, коли ми робимо перше визнання віри, приймаючи святе Хрещення, що нас очищує, прощення, яке ми отримуємо, є таке цілковите, що уже не лишається більше ніякої провини: ні первородного гріха, ні провини, якої ми допустилися з власної волі, ні не належиться нам жодної кари, щоб їх спокутувати (…). Однак благодать Хрищення нікого не звільняє від усіх немочей природи. Навпаки, нам треба ще поборювати похітливі напади, які не перестають нас спонукувати до зла»
Духовна боротьба продовжується постійно. Завершується лише із останньою хвилиною життя на землі. Не завжди людина вибирає добро, а спокушаючись до зла із кожним разом збільшує схильність до зла. І тоді, чи може така людина бути настільки сильною і обережною, щоб уникнути всякої рани гріховної?
«Отож було необхідним, щоб Церква мала владу відпускати гріхи також і поза Хрищенням. Для того Христос передав Церкві ключі Царства Небесного, щоб вона могла ними прощати кожному розкаяному грішникові провини, які він вчинив після Хрищення, навіть до останнього дня свого життя»
Чи може людина жити в грісі, якщо хоче мати на собі благословення?
Коли людина живе у грісі, вона є його рабом і є залежна від нього. Більше того, вона є носієм гріха. Ослаблена гріхом людина не в силі визволити себе із цієї залежності – потребує Божої помочі, яку отримує через прощення. Разом із прощенням, Господь повертає свою невидиму ласку, благодать, яка стає видимою силою для кожного, хто продовжує свій шлях покаяння, тобто зміни життя. Коли відпускаються гріхи, людина знову стає носієм благословення і набуває схильність творити добро.
Грішне минуле переслідує людину у споминах і звичках.
Закрити двері минулого можна через св.Сповідь, у якій можемо отримати відпущення і звільнення від вічної кари. Віруючі, які часто сповідаються носять на собі благодать жити в мирі із своїм минулим. І тепер серце їхнє наповнюється тихим миром.
Ті, що не приступають до св.Сповіді, ті перебувають у стані незавершеного минулого, докори сумління, важкі спомини та внутрішній страх постійно або ж час від часу переслідують. Щоб повернути собі мир і відновити на собі благословення, слід покаятися.
Дивують ті люди, які сумніваються у силі святої Сповіді. Як правило це ті, що самі не сповідаються. Самі не позбуваються гріхів, та ще й іншим відбивають охоту. Саме таким дораджується бодай мовчати і соромитися своїх переконань, які дають життя гріховному вірусу.
Ось бачимо, що не стоїть питання: грішити чи не грішити, але потрібно вияснити: скільки часу перебувати у стані гріха?
Пригадай те, що змінює історію твого життя
Отож, пригадай час своєї останньої сповіді, тоді коли ти очистив свою душу від гріха. Тоді ти відновив благословення на собі. Виявив любов до своєї душі і тіла. Став носителем Божого благословення.
Пригадай також, коли ти спокусився і здійснив свій перший гріх після сповіді. Від того моменту, хід історії твого життя змінився і ти став носителем гріха… Але не в цьому справа…
Не хочеться тобі за це докорити… Хочеться лише запитати, коли ти відновиш благословення у собі? Його так очікують ті, що поруч тебе… Його так очікує твоя душа.
Матея 9:1-8