Дорогі браття і сестри, в сьогоднішньому уривку з Євангелії від Матея ми можемо побачити і сьогоднішнє суспільство, і нашу сім’ю і нашу церковну громаду. Адже згадано про людей, яким було довірено різні відповідальності і очікувалось від них діяльності. Були такі, котрі працювали і про тих, котрі найшовши оправдання, нічого не робили. Чи не є так у нашому середовищі?
Які прекрасні ті, котрі працювали і принесли прибуток. Добрий Господар їх винагороджує і вони продовжують свій розвиток. А як було гірко, коли добрий господар почув несправедливі обвинувачення і оправдання своєї лінивості. Що привело до таких різних дій? Можливо відповідь знайдемо у вихованні цих слуг їхніми батьками? Яке ж було у нас виховання і як виховуємо вже ми наших дітей?

Не помиляється той, хто нічого не робить
Таке прислів’я є у нашому українському народі. Його використовуємо тоді, коли ми хочемо заступитися за того, хто зробив помилку. Але можемо пристосувати його і до того, хто зі страху, щоб не зробити помилку, нічого не робить. А насправді робить помилку – одну і найбільшу – не розвивається, отже не живе!
Наше життя на цій землі складається із різних життєвих ситуацій, у яких є успіхи і є трудності. Довід здобувається тоді, коли зустрічаєшся із різними випадками і приймаєш рішення, потім дивишся за наслідками і робиш свої висновки. Саме ці висновки формують наш досвід і дають натхнення до подальших дій, до розвитку. Де помилився, шукаєш шляхів до покращення, а де мав успіх стараєшся продовжити і помножити. Якщо не було помилок, тоді як буде досвід? Якщо буде помилка, але не буде вирішення її і не буде правильного висновку, тоді вона залишиться як помилка, і також не буде досвіду.
Маленькі діти – маленькі помилки, великі діти – великі.
Чи так буває у всіх випадках та із всіма дітьми? Можливо перша частина мудрості підходить до нашого життя, а от із другою можна посперечатися, адже не всі дорослі діти створюють великі проблеми для батьків.
Є батьки, які не дозволяють дітям помилятися. Діти, живучи у страсі перед батьками, не роблять помилок, а якщо і зроблять, то ховають від батьків, щоб уникнути покарання. Таким чином знищується довіра і виникає просте бажання нічого не робити. Скільки є таких молодих людей, які не мають бажання ризикувати, наражати себе на небезпеки, шукати шляхів до вирішення проблем?
У теперішній культурі благоустрою і забезпеченості теперішня молодь не має страху перед батьками, але виникає страх перед втратою добробуту. Тому часто скидає все на плечі інших, щоб замість них зробили. Скільки ми знаємо конкретних випадків, що батьки чи інші родичі «рішали проблеми» своїх дітей. Діти вже повнолітні, а не можуть дати собі ради в основних питаннях життя: як організувати свій день, принести користь сім’ї, визначитись із майбутнім, виконати шкільні завдання і скласти іспити. А скільки батьків думають, ще за своїх дітей, які створили вже свої сім’ї, але ще не стали повноцінними батьками, бо батьківська любов їхніх батьків не дозволяє бути самостійними? 
У нашому церковному житті, як ми помножуємо дари дані Богом?
Наші церковні громади існують з ласки єпископів, але життя в середині Церкви є вже нашою відповідальністю. Церква – це ми! Всі ті, хто приходить до храму кожного дня, кожної неділі, або інколи. І наша церковна громада є такою, якою є ми. Хочемо покращити її, потрібно покращити нас самих, помножуючи дари, які отримали від Бога.
Кожного разу на Богослуженні ми отримуємо благословення, Божа ласка спочиває на нас. Що далі робиться із нею? Як її помножуємо? Кожного разу ми слухаємо Боже Слово, що засівається у нас, що робимо із ним? А інші дари, які ми маємо? Чи достатньо постояти у храмі і поспостерігати, що роблять інші?
Спасибі тим, які виховують пошану до Бога і відкривають дари Божі у своїх дітях. Спасибі, що навчаєте любові і помноження дарів на служінні іншим людям.
Спасибі тим, котрі перебороли страх і байдужість, відкинули різні оправдання і причини, котрі відкрили у собі дар Божий і служать цим даром нам всім. Хай Бог помножить ваше благословення і хай дарує вам Царство Боже. Амінь.