Дорогі брати і сестри! Сьогодні, у неділю після величного торжества Святого Воскресіння Господнього, згадуємо святого апостола Тому, що зробив визнання віри, кажучи :”Господь єси і Бог мій.!” Той, хто був невіруючий, прийняв дари віри і прийняв Мир, повернув спокій.
Бути невіруючим чи безвірком – це нелегкий спосіб життя для людини, це не природній стан, який можемо прирівняти і до хвороби. Як правило всі люди у щось вірують і коли заперечують віру у щось, вірують у те, що таке неможливе, адже чи можливо доказати невіру?
Невидимий, не матеріальний світ завжди був і залишається таємницею. Скільки заперечували його існування, але постійно відчували, що він існує. Адже бачимо плоди, наслідки його присутності. Тому ми, хочемо чи не хочемо це визнати, але “віримо” в те, що не можемо осягнути, посісти і доказати своїми розумовими можливостями, чи експерементами. Дар віри дає пізнання істини не нашими зусиллями чи розумовими логічними висновками, а дар приходить із причини дарування і починає діяти із прийняттям.
Сказано – прийнято за правду.
Ми вірою живемо у щоденному житті. Вірячи, приймаємо за правду те, що: бачимо по телевізору, чуємо по радіо, пізнаємо в Інтернеті. Приймаємо все це, не перевіряючи … і хтось, користаючи з цього, легко може видати за правду те, що не є таким.
Яскравим прикладом може бути реклама. Купивши, ми переконуємось, що це не те, на що ми сподівались у що повірили і придбали.
Ми віримо тоді, коли нам кажуть про майбутнє: назначають зустріч чи обіцяють, що виконають прохання. Сучасні винаходи дозволили поширити віру і також на час теперішній. Ми віримо у те, що говоримо саме з тою особою, голос якої чуємо по телефону, коли спілкуємось у чаті.
Одного разу жінка запізнювалась на зустріч і тут задзвонив телефон. Жінка відповіла і почула голос людини, яка вже чекала на місці домовленої зустрічі і, звичайно, висловила своє незадоволення із причини запізнення, мовляв: скільки ще потрібно чекати? Жінка, заспокоюючи, сказала, що ще недовго, бо вона вже близько і доходить до місця. У відповідь почула сміх і потім гудки. Здивування від такої відповіді зникло, коли усвідомила, що вона забулась, що відповідає по хатньому телефону, а не по мобільному.
Це показує, як дар віри ми можемо використати у своїх цілях і не завжди добрих та чесних. Часто буває, що перевірити це не завжди буває можливо. Так дискредитується сама віра. Зауважмо, що брехня найбільше нищить віру, і тоді вже важко повірити в те, в чому вже розчарувався. Буває й таке, що, маючи багато розчарувань, особливо у дитячих роках, людина перетворюється у безвірка. І це вже серйозна проблема, адже людина закривається в собі і не має жодних контактів із іншими.
Вірити у все? Чи вірити у те, що має підстави до віри?
У руках людини цінний дар може принести і користь, і шкоду. “По вірі вашій і вам буде дано”. Тому маємо бути дуже обережні і даром, щоб він був для нас спасаючим даром і не привів до загибелі. Приклад із св.Томою нам має допомогти у тому, щоб ми завжди шукали підстав до віри, особливо, якщо це стосується фундаментів нашого духовного життя. “Вір, але перевір”, тобто подивись до чого це приведе, який буде з цього наслідок і які є обґрунтування.
Христос завжди мав підтвердження у сказаному, адже розумів слабу людську природу, яка знищена обманом, розчаруваннями, сумнівами і т.д. Важливо пам’ятати: що віра приносить мир і спокій, впевненість і запевненість у майбутньому. Тому віра є фундаментом духовних і людський відносин, є початком і гарантом довготривалості стосунків та надійною опорою у часі різних критичних ситуацій в житті. Віра – це не логічний висновок, це акт нашого рішення і часто цей рішення відбувається у серці людини. Потрібно зберігати серце чистим і не заплямованим різними пристрастями, щоб мати чистоту відчуття: у що повірити, а від чого ухилитися.
Приймаймо дар віри і живімо вірою, цінуймо віру, бережімо віру, завжди маючи тверді підстави до віри, щоб кожною миттю в нашому житті робити визнання присутності живого Бога і казати повсякчас: Господь і Бог мій.