Дорогі браття і сестри у Христі, далі продовжуємо наші роздуми над вірою, особливо застановляючись над вчинком Петра апостола. Його виклик на зустріч своїм обмеженням – це ніщо інше, як результат захоплення чудами. В останніх днях він був свідком багатьох незвичайних явищ: уздоровлення від невилікованих хворіб, виганяння духів, помноження хлібів і тепер – ходіння по воді. Важке життя Петра тепер наповнилось легкістю. При цьому всьому Учитель постійно творив наголос на вірі. Повірити – це послухатися, зректися своїх переконань, зробити крок вперед. Все так просто і легко. І ось нагода – піти по воді, як Учитель. Ісус дає коротку згоду: Йди.
І Петро пішов. Зробив перший крок і наступний, і ще один, але … Петро почав потопати. Ісус звертається до учня: Маловіре, чому засумнівався? Петро не відповів нічого.

Людина в пошуках віри, яка дозволяє вийти поза межі звичайних можливостей
Після атеїстичного періоду люди зрозуміли, що втрата духовності та віри несе за собою пустоту в душі людини і також зникає людяність у міжлюдських відносинах. Кожний тоталітарний режим старався знищити віру і замінити її страхом. Закон, сила влади, контроль – не можуть гарантувати мир і спокій як у людській душі, так і в суспільстві. Лише завдяки вірі людина може почати перемінюватися із середини, із глибини душі, від самого серця. Після безбожницького періоду людина не захотіла залишитися сама із своїми проблемами і вдалась до різних пропозицій, де можна було оживити духовне життя.
Із свободою віровизнання прийшли різні пропозиції
Християнська віра наголошує на особі Христа – Спасителя наших душ. Натомість інші релігії та просто психологічні лідери вказують на віру в себе, у свої сили, у свої можливості і т.д. Народні релігійні традиції пропонують і свої напрацювання, що часто пов’язані із віруваннями в магію, чари та вплив різних сил.
В останніх пропозиціях  Бог, як джерело віри і всього духовного життя, мав відійти у сторону, а людина залишитись у центрі. Така “самовіра” мала би мати результат, адже самонавіюванням можна протистояти депресії, розпачу і т.д. Людино-центрична віра наголошує на бажанні людини і все пристосовується до того, щоб людині було так, як вона цього у даний момент бажає. Подумаймо лише, якщо людина наповнена різними пристрастями (наприклад манією всього чудесного, щось подібного до того, як це було у Петра), ось тоді стається справжня криза – зустрічаєшся із реальністю, яку маєш прийняти. А це не чудо? Часто прийняти ситуацію в житті вимагається немов справжнього чуда і набагато важче прийняти ніж змінити.
Шкода, що багато християн, вдаючись до нехристиянських методів духовного життя(пошук, захоплення чудесностями), навіть не зауважують, як відходять від основного, від Христа. Адже починають більше надіятися на власні сили ніж на благословення, ставлять більше себе в увазі ніж Бога, хочуть більше вплинути на ситуацію своїми  бажаннями ніж прийняти Божу волю. А це гарантована дорога до самознищення. Що вартує створіння без Творця? Так як промені сонця – без самої зірки?
Петро і його самовіра
Щось подібного сталось з Петром, що почав потопати через свою маловіру. Тут Христос ясно вказує на не на віру у власні сили, але віру в Нього. Бог має владу над всім земним. Але єдина людина, яка може цю владу заперечити і відкинути. У нашій свободі вибору є великий знак Божої любові, який ми можемо перетворити у знак нашого знищення. Засумніватися в Бозі, повірити у щось інше – це все те, що нам завдає великої шкоди і веде до упадку.
Ми все рівно маємо у щось вірити.
Немає невіруючих людей, усі у щось вірять. Щодня у нас трапляється подібне як у Петра – зробити вибір: у що, або у кого повірити?
Дорогі браття і сестри, відвідуючи Церкву і зростаючи у вірі, ми маємо звикати до того, що не потрібно шукати чуда, а шукати самого Бога.

Ходіння по воді Петра зрозуміється лише із другою розповіддю про нього, коли той побачив воскреслого Спасителя із човна і поплив до нього у звичайний людський спосіб: адже віра в чудеса – це тільки перший крок,
а віра у Христа – це вияв зрілої віри та чистої любові до Бога.