Дорогі в Христі, браття і сестри, в Євангелії від Лк 8:5-15, ми знову читаємо добре знайому нам притчу про сівача і про його працю.
Як бачимо успіх збору врожаю залежав багато від того, куди падало зерно, або ж куди його кидав сівач.
Ісус, коли пояснює цю притчу, то вказує, що так стається із Божим словом, яке попадає до людини. Кожен по-різному його сприймає і кожен по-різному визначає долю цього Слова. Важливо усвідомити: МИ визначаємо долю БОЖОГО СЛОВА.
Важливо звернути увагу, що родюча земля – це та земля, у якій стаються зміни і яка приносить користь, цим самим стає реалізованою землею.
Подібність є в людині, яка є відкрита на Божу Благодать. Вона немов плодюча земля, приймає зерно і пускає коріння Божої ласки, які немов зрихлють її життя. Це не можливо приховати. Таку людину, яка живе Божим словом замітно по її мові, ділах і т.д. Вона дає плоди і є постійною.
Все можна змінити: і родюче, і неродючеКожен добрий господар знає те, що якщо землю не обробляти, не культивувати, то вона запустіє і перестане бути плодючою землею. Так стається із віруючими людьми, котрі відкриті на Божу дію, якщо з різних причин відмовляться приймати Божу ласку: перестануть молитися, ходити до Церкви, пізнавати Євангеліє і поучення духовних наставників, то з часом почнеться “охолодження серця”, тобто духовна черствість. Земля не може пустувати, бо стане неродючою.
Щоб уникнути духовної пустоти
Ми щодня говоримо в молитві “Отче наш”, щоб Бог нам дав “хліб насущний” до цього також належить і Духовна їжа. Ми просимо, але чи беремо, чи наповнюємо себе духовною поживою щодня?
Хто не відчуває голоду, то не радо їсть. Хто не відчуває потреби у Божій поживі, той не радо її приймає. І все ж чому зникає бажання шукати і приймати Зерно Божого слова?
У кожного мабуть буде своя відповідь, але сам факт, що ми не маємо потреби, то вже насторожує. Бо цей стан може перерости в інше, ще небезпечніше – це черствість душі, що приводить до самознищення і байдужість до життя.
Ось тому той, хто себе поважає і любить, той не допустить зачерствіння, а буде щоденно очікувати, щоб Боже зерно впало до його душі, буде берегти його, щоб Бог Словом Своїм замешкав і вчинив плоди покаяння. Від сьогоднішнього зерна, що падає до твоєї душі, буде залежати доля наступного. Не так?