Дорогі браття і сестри, в уривку в Євангелії від Луки 18:35-43 оповідається про вимушену зустріч між сліпив та Спасителем. Наполеглевість сліпого жебрака показує результат: Ісус звернув увагу, змилосердився, підійшов і задовльнив благання.
Наполеглевість у проханні про помилуванні
Крик сліпця «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» – не що інше, як благання про помилування.
Таке благання ми висловлюємо тільки перед тими, від кого залежить доля нашого життя, нашого теперішнього і майбутнього, яке вже має свою дорогу і призначення, а ми просимо про зміни. Просимо, щоб цього не сталось, щоб було відвернено від нас.
Прохання про помилування – це прохання про уникнення справедливості – бо тут Господь не зобов’язаний задовольнити це прохання, ми лише просимо його милості. Змилосердися – це прохання проявити ласку, бо не заслужив на це.
Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного! – такими словами ми визнаємо свою недостойність і покладаємось на  Боже милосердя.
Помилування не можна вимагати!, але можна просити, благати i очікувати
Пам’ятаймо, що незалежно від нашого минулого і теперішнього стану – ми далі залишаємось дільми Бога, дітьми, яким приготовано Царство Боже – життя в Його Царстві як на небі, так і на землі. Тому, поки ми є на цій землі, ми маємо можливість відновити втрачений зв’язок, і маємо докласти усіх зусиль, щоб цей зв’язок був міцним. Чим міцніший зв’язок між Богом і людиною, тим більше ми перебуваємо у безпеці.
Діти з Батьком мають мати постійний зв’язок.
Людина має мати постійний зв’язок з Богом, має жити в постій присутності Бога, має відчувати Його близькість. Як мала дитина бавиться сама, але час до часу дивиться за батьками, так і ми маємо шукати і відчувати пристність Бога.
Це можна досягти через молитву. Досягнення такого стану душі здійсниться, коли серце людини стане царством Духа, царством Небесним, царством Божим. Адже «Боже Царство є всередині вас!» (Лк. 17, 21).
Внутрішє розположення душі можна отртимати через духа сокрушеного в постійній молитві про помилування. Для цього потрібно докласти зусиль. Це страрання, яке переросте у спосіб життя.
«Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, приймають його» (Мат. 11, 12).
Звернімо увагу через які труднощі, приниження перейшов цей жебрак, коли йому не дозволяли доступитися до Христа, коли йому забороняли звернутися. Він далі продовжуав благати, твердо і наполеглево.
Наша молитва має бути такою ж наполегливою, зусилля такими ж непереборними, щоб ніхто, ніякий «народ», ніщо людське – ні зовнішні, ні внутрішні перепони не змогли заглушити її, зупинити нас напівкроку до досягнення цілі.
Уважаймо, щоб наша наполеглевість не перейшла у гріх.
Все ж є різниця між наполеглевістю і самовпевненістю. Самовпевнена людина – це “зациллена гордовита” релігійна особа, яка ставиться до духовного життя як до засобу досягнення своїх цілей.  Це, як правило, може статися тоді, коли ми втратимо милий, благальний характер молитви, коли ми відкинемо духовість “жебратства”.
Молитва нас єднає з Богом, але не створює хибності у вісносинах, молитва нас має наблизити до Бога, але не створити образ нашої могутності. Бог дає нам те, чого просимо, щоб показати Свою Всемогутність, але не для того, щоб потім ми показали свою владу над Ним і як ми можемо Ним маніпулювати. Дехто зверньо і самовпевнено каже: “кожного разу, коли молюся, Він задовільняє мої прохання”. Правдива молитва має мати благальний характер прохання ласки, тобто залишає місце на довіру до Бога, щоб Він сказав: Ні, не буде так, як ти цього хочеш, але буде, як Я хочу.
Будь-ласка
Благальний характер має бути і в наших земських відносинах. Як це буде мило, коли в сім’ях, між друзями буде частіше чути такі слова: будь-ласка, якщо твоя милість, змилуйся надімною. Якщо такі слова не чути і вони не є у вжитку, тоді буде важко дітям усвідомити про благальний характер в молитві. Сім’я – це перша духовна школа віри. У цій школи ми маємо плекати миле, милостиве ставлення один перед одним, у цій школі діти мають вчитися молитви благального характеру. Ось тому першою і важливою молитвою нехай буде молитва про помилування.
Хай Бог благословить нас у цьому шляху наполегливого здобуття Царства Божого – Царства Божої милості!
Пам’ятаймо, що «…  Царство Боже – не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім» (Послання апостола Павла до Римлян, 14, 17)