- Духовні роздуми - https://www.rozdum.org.ua -

За помилку потрібно платити, або “Чому у Сповіді роздають “квитки додому”

У нашому житті за все потрібно платити. Хочеш чи не хочеш, але свій внесок мусиш дати і навіть, якщо десь схитруєш, то це тільки, щоб зменшити оплату.
Деколи ми робимо помилки, за які теж потрібно платити, пожинати результат того, що ми зробили чи то з нашої вини, або ж без нашої вини, але за нашою участю.

Зрозуміти це допоміг один випадок. Сівши в потяг, у знаному мені керунку, зручно влаштувався на вільному місці, яке було приготовлене немов для мене. Дивно, так багато було зайнятих місця, а це залишилось вільне, та ще й біля вікна.
Здогадуюсь, що щойно тут хтось сидів і на зупинці, де я сів у поїзд, це пасажир вийшов, залишивши своє місце мені. Мені повезло… тішуся і думаю, наскільки я везучий чоловік.
Дивлюся у вікно. Насолоджуюся краєвидами дарованими сьогоднішнім сонячним днем. Ця краса скоро закінчується. Починаються виднітися будови сучасного міста. Для мене це знак готуватися до виходу. Перша зупинка, друга і зараз буде моя. Підходжу до дверей виходу. За кілька хвилин буду вдома. Буде смачна вечеря і відпочинок…
Мої мрійливі думки перериває несподівана реальність. Поїзд не зупинився на моїй зупинці. Він спокійно продовжував свій рух. Щось не так. Я поглянув у вагон, але ніхто не метушився. Всі спокійно продовжували свою подорож, лиш я один бентежився.
Найшовши провідника, отримав просте пояснення цей поїзд згідно встановленого розпорядку ніколи не зупиняється на малих станціях, тому наступна зупинка буде аж у наступному місті. Я просто помилився, сівши перший раз у поїзд, який рухався у моєму напрямку, але не зупинявся на моїй станції.
Було гірко прийняти цю реальність своєї необачності. Найгірше те, що я мусів далі зайняти своє зручне місце, чекати кінця моєї авантюри. Немає гіршого чекати, а особливо коли нічого не можеш змінити. Мусиш чекати до завершення своєї помилки.
На наступній станції вийшов. Господь відразу подарував мені підтримку. Я не був одинокий, хто помилився поїздом. Це почув від жінки, яка тримаючи за руку сина, прямувала до каси. Вона впівголоса пояснювала сину: «А зараз йдемо купити квиток, щоб вернутися назад до нашої станції».
Син був ще малий, тому далі надокучав своїми запитаннями. Махаючи папірчиком в руках, він запитав: «Але ми вже маємо квиток». «Цей квиток вже не дійсний, ми його вже використали. Мусимо купити інший, щоб повернутися додому». Потім підморгнула йому і сказала: “Ми зробили помилку, а тепер, щоб виправити її, маємо заплатити певну ціну. Так є: за все потрібно платити, а за помилку тим більше”.
Я витягнув гроші і простягнув у касу, щоб виправити свою помилку.
Сиджу у поїзді. Цього разу, перед тим як сісти в нього, детально перевірив чи зупиняється на моїй станції. Дивлюся у вікно і згадую про подію, учасником якої, я є ще далі.
Цю історію, я пригадав ще раз тоді, коли отримав покуту в часі сповіді. Виконуючи покуту, я собі роздумував: добре, що й у церкві дають «білет», щоб повернутися до місця свого призначення.