- Духовні роздуми - https://www.rozdum.org.ua -

Чи вартує прощати нашим політикам?

Кожен християнин знає, що Христос учив прощати. Мабуть, ця наука найважча до виконання. Можемо застосувати її до рідних нам осіб, друзів, а от до незнайомої людини деколи просто неможливо.    Старше покоління пережило на собі безпомильне суспільство. Все було чітко передбачено і помилок не могло бути. Коли рухнув “совєтський” режим, почалися проблеми у пошуках нового способу життя. Його назвали демократією. Хай буде так. Це демократичне суспільство вже почало давати нові покоління  із новим вихованням, а помилки й далі продовжуються. Це демократичне суспільство змінює владу, осуджуючи стару і даючи надію новій. Це суспільство потім бачить, що високі гасла і заклики впали із рекламного щита на землю і дехто підійшов та копнув зі злості: „всі однакові”. Так – це правда, ми всі дуже подібні. Нарешті, усвідомили, що будувати нове  суспільство – важлива справа і без помилок не обійтись. Кожен, хто помиляється, творить свій досвід і якщо робить добрі висновки, то це буде скарб на усе життя.

І ось перед нами нові вибори. Дуже скоро. І дуже скоро нам потрібно вплинути на долю нашої держави. Вибір нових кандидатів означає ризик довіритись новим людям, яких ми ще не знаємо, а вибір старих – це знову довіритись, це простити їм все попереднє і дати наступний шанс. Як видно із списку кандидатів, цих ”нових” не буде дуже багато. Тому маємо зібрати в собі всі сили і простити минулі помилки „старим”. Спитаєте, що саме? Не потрібно нагадувати, що багато з нас відчуло – розчарування, розпука, байдужість, безвір’я. Це явні наші гріхи, які ми не були в силі побороти. Проте ці гріхи відкрили очі на багато речей, а головне – поставили перед фактом: раптових змін скоро не буде. Пригадуєте пісню, у якій співається „ще малі твої гетьмани”. Ще малі не виросли, а, може, немає взагалі. Доводиться вибирати з того, що є. Це вже і звично для нас. Вибирати з того, що є.

Ось ще одна причина: чому маємо простити, відпустити їх, щоб з чистою совістю пішли виконувати свої обов’язки із нашою черговою довірою. Маємо простити і дати черговий шанс! Церква нас закликає бути дійсно правдивими християнами. Але даруйте… Залишається лише одне АЛЕ. А скільки з них попросили прощення в народу? Чи є взагалі такі, котрі взяли на себе сміливість визнати свої помилки?

Даруйте ще раз… Слухаєш, читаєш і в одному лише пересвідчуєшся – сваряться між собою, хто є правий і це постійно доказують один одному. А ми що? А ми спостерігаємо, як розігруються політичні сценарії… Подивились один серіал, а тепер маємо замовити інший, де ніхто не бачить своїх помилок, де ніхто не просить прощення, де влада засліплює не тільки очі, а й душу…

Залишається молитися і просити за майбутнє покоління. Бережи нас,  Боже…