Дорогі браття і сестри у Христі, у п’яту неділю Святого і Великого посту у читанні Євангелії від Марка (Мр 10, 32-45) відкривається нам історія із проханням апостолів про те, щоб він зробив їм те, чого вони просять.
Ця ситуація нам пригадує про молитву, яку ми називаємо ”Молитва прохання”. Це стається тоді, коли ми звертаємось до Бога з прохання: ”зроби нам те, про просимо”.
Ісус сам повчає: ”просіть і дасться вам”, ”не маєте, бо не просите”
От і апостоли прислухались до Його слів, як робимо це ми, звертаючись до Бога як в приватній молитві, так і в спільній, кажучи: подай, Господи. Більше того, їхнє прохання не було одиноким голосом, але просили удвох. Сам Ісус повчає: ”Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі!”
Але як дізнаємось із цієї історії, що це прохання було почуте, але не було виконане! Виникає сумнів: Щось не так пішло? Запитуємось ми: Щось не так вони виконали? А може, щось не то попросили? І це ті, хто був поруч Нього, хто був найближщий…
Знаємо, що це прохання викликало обурення у багатьох. Чим воно було наповнене: егоїзмом, незрілістю, не розумінням планів Божих?
Факт залишається фактом: що по правій і лівій стороні були розбійники і слава Його була хресна. А Воля Отця була – поширення Царства Божого.
Криза після невиконаної молитви
Досвід нашого життя показує, що коли нам відмовляють, то це сприймаємо в негативному світлі. Хоч може бути інших шлях – довіри. Чомусь швидше викликає невдоволення, обурення, навіть злість: ну, як так? Ми почуваємось розчарованими і розбитими, бо вже мали певні плани і надіялись, що все буде так, як ми хочемо.
Досвід батьків також нам відкриває, як це важко не зодовольнити прохання дитини, яку любиш і віддаси її найкраще і найдорожче, що є в житті. Батьки розуміють, що не задовольняють прохання, як вияв любові.
Одного разу, я був в лікарні свідком важкої делікатної сцени: мама слухала прохання дитини, як та просила воду, а матір з ніжністю повторювала: ”не можна тобі”, але потім дуже багато було обіймів і слів: ”я тебе люблю!” На якусь мить дитина забувала за потребу, відповідаючи: ”я тебе також”, і підморгувала оченятами. Вони страждали обоє і обоє почувались люблені.
Бог також зпівпереживає із нашою невдоволеністю, Він не радується із того, що наш задум не вдався. Проте Йому дуже приносить радість, коли ми кажемо: Нехай буде Твоя воля, Отче. Повторючи за Його улюбленим Сином. Ми також можемо бути зачислені до Його чемних улюблених синів і дочок.
Ми часто повторюємо, що Бог є добрим!
Добрий, бо виконує наші прохання, підкоряється нашій волі? Добрий, бо задовільняє наші бажання і забаганки?
А ми переконані, що наші прохання наповнені любов’ю до ближніх, що ми дійсно знаємо, що буде краще для них, для нас?
Зі смиренністю визнаємо, що наша молитва – це в більшості вияв наших немочей, потреб часто надуманих і навіть грішних.
Бог добрий! І це велика правда, яка здійснюється тоді, коли ми висловлюємо свої бажання і радо приймаємо Його ”Так” і Його ”НІ”.