Дорогі браття і сестри у Христі, розповідь про зцілення 10 прокажних показує нам як вдячність є піднесена до ознаки віруючої людини!
Віруюча людина завжди живе почуттям вдячності перед Богом і ближніми, вона цим визнає важливість кожного з них у своєму житті. Невдячна людина показує, що інші їй непотрібні і те, їй зробили, вона могла сама собі зробити і бути ні від кого залежною. Адже той, хто дякує, той визнає свою несконалість і важливість отриманої допомоги!
А які ми є: вдячні чи невдячні?
Але відповідь має бути розважлива і не поспішна, бо вдячність стала різною…
Тепер вдячність стала лише елементом етичного виховання. Ще змалку батьки вчать дитину повторювати слово: дякую. Як ми радіємо, коли мала дитина ледь-ледь вимовляє це слово! Батьки цим пишаються… Лише з часом ми розуміємо, що сказане крізь зуби це слово, має зовсім інший зміст. Тому навчити вимовляти це слово є недостатньо, щоб показати благі почуття.
Для віруючої людини вдячність – вияв віри!
Ісус сказав до вдячного самарянина важливі слова після того, як той впав йому до ніг:
«Хіба не десять очистилось? Де ж дев’ять? І не було між ними нікого, хто б, вернувшись, воздав хвалу Богові, крім чужинця цього?
І сказав до нього:
– Встань, іди: віра твоя спасла тебе.»
Це нас веде до думки, що вірити на спасіння – це не тільки просити і очікувати, але ще й дякувати!
Вдячність для віруючої людини – це не етична формальність, яка закриває добру справу: ось, подякував і все!
Навпаки вдячність творить продовження доброго діла: буду до кінця життя тобі вдячним, я буду винен тобі завжди, радий буду тобі весь час віддячити!
Таким чином, вдячність – це запевнення взаємності у продовженні доброго діла. Ми віримо в необхідність творити ці зв’язки взаємної допомоги і чим міцніші будуть ці зв’язки, тим більше ми будемо ближче один до одного і до Бога.
Вдячність для християнина – це ознака його віри, це спосіб життя, це пояснення доброчинності, це причина невтомного пошуку Бога…
У цьому світі, де все стає здобутком людини і «за дякую» ніхто не хоче допомагати, християни мають особливе покликання нагадувати невіруючим людям про важливість життя зв’язаного не грошима, а любов’ю! Адже вдячна людина – це та, що сповнена любов‘ю, бо сама була люблена.
Зауважмо, що 10 прокажених об’єднались єдиним нещастям! Вони прийняли чужинця самарянина до їхнього гурту, мабуть він, наслідуючи їхній приклад, кричав: – Ісусе, наставнику, змилуйся над нами!
Але потім, ці ж 9 достойних і щасливих, чомусь не приєднались до нього…
Зцілені прокажені, на жаль, зникли з цієї історії, не знаємо причин… а самарянин, котрий від самого початку відчував себе недостойним, знав ціну отриманого дару життя.
Дорогі у Христі, у нас завжди буде вибір отримати і завершити це добре діло етичними правилами доброї поведінки, або ж у кожному доброму ділі сповнитися духом вдячності і ціле своє життя спрямувати на вияв цієї вдячності, але це станеться тоді, коли ми зауважимо Велику Божу доброту супроти нашої немочі.
Цей світ потребує свідчення нашої вдячності Богу за дари землі!
Холодне «дякую» з уст робота-машини ніколи не передасть живого погляду і ніжних почуттів, автоматичне сказане «дякую» не підтвердить, що зроблене діло дійсно було дуже важливим.
Вдячність – це не тільки слово на завершення діла, це може бути початок і продовження відносин любові!
1000 раз наперед подякувати?
Син поснідав і вибіг з кухні. За якусь мить знову прибіг: «мам, я знову забув подякувати тобі за смачний сніданок. Дякую!»
Мама лише усміхнулась і обняла його.
Знову за якийсь час він прибіг і сказав: « а можна я тобі 1000 раз наперед подякую?»
Мама не відповіла, але дала своє запитання: « а можна я тобі наперед дам 1000 сніданків?»
Тоді синочок усміхнувся і сказав: « краще по трошки, але щодня !»
Робити добро так, як і бути вдячним – це не обов’язок, а життя, де все по трохи щодня робить тебе щасливим!