Дорогі браття і сестри у Христі, розповідь про Доброго Батька і двох синів(Євангеліє від Луки 15, 11-32) нам пригадує про наші відносини з Богом.
Які ці відносини з Богом? Поверхові чи глибокі, щирі чи формальні, бажані чи «натягнуті»?
Дехто каже, що він вірить в існування Бога, але має трудності довіритись Його Святій волі. Інший кажеш, що ходить до церкви, молиться, але відчуває, що цього недостатньо, щоб відчути присутність Бога і почути Його голос. А ще інший зізнається, що має трудність поєднати запрошення Бога до святості із неможливістю виконати заповіді у такому грішному світі.
Багато залежить від того, які є наші відносини з Богом, хто Він для нас, ким ми себе відчуваємо перед Ним.
Притча про цю сім’ю показує, що відносини були особливі і непрості
Мабуть у кожній сім’ї є такі періоди, коли виникає напруження і все тайне стає явним. Коли все, що було в середині виходить наверх. Коли те, чи були наповнені, виливаємо на інших. Щось подібно до мочалки, яка вбирає в себе, а при стисканні ми бачимо чим вона наповнена: чистою водою чи брудною.
Та все ж у відносинах між людьми є трохи по-іншому. У кожній ситуації ми стаємо перед вибором: як і що увібрати в себе. Бо одну і ту ж поведінку, можемо побачити зовсім по-іншому. Так і Божу доброту ми можемо по-різному сприйняти і наповнити своє серце.
У цій історії показано як сини по-різному увібрали у себе розуміння: ким насправді є Батько
Привертає увагу стурбованість Батька: «Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє». Ці короткі слова говорять про величезну і цілковиту доброту.
Та все ж складається враження, що закиди старшого сина:
«Ось стільки років служу тобі й ніколи не порушив ані одного приказу твого, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись.»
стали несподівані немов блискавка і болючими для батька, який ніколи не приховував своєї батьківської любові і все віддав синові.
А молодший син мав інші відносини з Батьком, у яких не було страху ні піти, ні вернутись: «Опам’ятавшись, він сказав до себе: скільки наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче, я согрішив проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. Прийми мене за одного з твоїх наймитів.»
Для старшого сина батько був несправедливий, далекий, не добрий… хоча Він ніколи не наважився пізнати цього, а молодший син завжди відчував Отцівську доброту.
Отож: чому так склалось, що один син зробив цей незаслужений закид Батькові, а інший мав сміливість піти і вернутись і батько не виявив жодного здивування?
Ми маємо вибір: пізнати правдиву любов чи перекрутити все і побачити все викривлено.
Думаю, що кожен з нас мав такий досвід у житті, коли помилився у побаченому, у почутому і відповідно все було перекручено. Коли наші фантазії і домисли нас накручували до великої кризи розчарування. Але, коли пізнали правду, то усвідомили, як все відразу змінилось і все стало «на свої місця».
Неправдиве сприйняття ставить під ризик відносини між людьми і подібно можемо говорити про наші відносини з Богом. Якщо ми будемо мати неправдиве пізнання про Бога, тоді ставлення до Нього у нашому житті буде неправдиве, тобто не таке, яке мало би бути між Добрим Батьком і Його дітьми.
Яке правдиве обличчя Бога?
Ісус прийшов на цю землю, щоб виявити нам Своє Синівство перед Батьком і запросити нас до пізнання правдивого Бога – Бога, який любить людину.
У Сині ми маємо можливість пізнати правдиве обличчя Бога, тобто який Бог є насправді. Від цього бачення залежать наші відносини з Ним.
Якщо ми бачимо Його далеким і чужим, страшним і жорстоким, тоді ми боїмось Його і уникаємо Його, або поводимось як раби, виконуючи заповіді і якісь приписи зі страху перед покаранням.
Ісус показує, що Бог не такий і не правильно, щоб ми видумували щось про Бога, чи сумнівались або перекручували Його знаки любові!
Ісус запрошує нас до пізнання Його доброти і любові у Сині. Адже тільки тоді, у нас виникне бажання стати учасниками цієї любові і дати достойну синівську відповідь. Виникне бажання покинути «рабське життя старшого сина» і прийняти життя «вільного сина/дочки», які постійно відчувають доброту Батька.
Тому читання Святого Писання – це пізнання правдивого Обличчя Бога і слухання свідчення тих, хто вже зустрів Його у своєму житті – це заохочення до особистої зустрічі з правдивим Богом, до правдивих відносин з Богом.
Дуже часто люди, які почали слухати і пізнавати Який Він є насправді, відчули, що вони приблизились до Бога. Це щось подібне до того, як ми хочемо когось почути, то звертаємо до нього свої вуха, увагу, стаємо ближче і тоді, ми відчуваємо, що є разом.
Батько вибіг і обняв сина … син відчув, що він в обіймах батька.