Христос воскрес, дорогі браття і сестри об’єднані Торжеством Христового Воскресіння. Ця подія так сильно вплинула на історію людства, що стала центральною подією нашого духовного життя. Щонеділі цілий рік ми сповнюємось радістю цієї події, а  в особливий спосіб впродовж цих 40 днів, проголошуємо за прикладом апостолів аж до Торжества Вознесіння: «Христос воскрес – воістину воскрес».
Чи вартує так велично і постійно акцентувати на цій події цілий рік?
Так, це важко зрозуміти людині сучасної культури, де все має звершитись в один день, в одну годину, а краще в одній хвилині, щоб дати місце іншому емоційному пережиттю. Церква не схвалює, щоб люди шукали многоти яскравих подій, а запрошує стати учасником єдиної події, яка змінила людський світ – це Об’явлення людям присутності Бога живого, котрий подолав смерть фізичну і смерть гріха. Колись одна грішна подія в раю змінила історію людства, а тепер подія Воскресіння відкриває назад дорогу до раю – життя з Богом.

З Богом, Котрий Сам шукає за людиною, Котрий хоче їй повернути втрачене вічне життя, Котрий не хоче, щоб людина перебувала у гріховній смерті.

Може він вже нічого не хотів, але Ісус запитав про його бажання
Історія про розслабленого, яку описує Євангелист Іван (Йо 5:1-18), нам відкриває дві зустрічі Ісуса з чоловіком у двох різних місцях, які об’єднані одним і тим же – святістю. До овечої купелі і до храму приходили люди об’єднані одним і тим же: вони щось хотіли від Бога, хотіли, щоб Бог їм щось зробив.

Цей недужий чоловік також хотів від Бога чуда і чекав. Чекав довго. Але що сталось? Місце не дало очікуваного …
Нужденний чоловік  отримав це зцілення не від дотику води, а від дотику Слова Божого, не від занурення у купіль, а у занурення у Боже  слово, у Його Милосердя.

Він почув як Ісус сказав йому, щоб той піднявся і пішов, несучи із собою ложе його розслабленості. Ця подія привернула увагу людей і вони з великої ревності перед Божим законом не тільки не розділили радість оздоровленого, а ще й не розпізнали Бога серед них, більше того розгнівались на Ісуса. Врешті цей розслаблений також не розпізнав Ісуса.

У цій розповіді ми зустрічаємо парадокс: святе місце насправді не освячувало людину, а ще більше пригнічувало її стан, а в день святий (суботній) люди грішили, осуджуючи самого Бога. Чому такий парадокс стається серед віруючих, побожних?

Поясненням може бути лиш те, що коли пошук святого стає лише мертвим зовнішнім почитанням, тоді люди не бачать і не розпізнають Живого Бога, не бачать нікого – зосереджені лише своєму “Я”. Коли на першому місці ставиться зберігання закону, зовнішнього почитання, тоді людина вже не шукає особистих відносин з Богом, не шукає зустрічі з Богом.

Бог Сам шукає особистих стосунків з Людиною.
Ми бачимо як Ісус особисто шукає розслаблено у натовпі на святому місці, як особисто шукає у святому храмі – Бог хоче особисто зустріти людину.

Один із головних гріхів – це шукати заміну Богу, це створити щось таке, що буде нагадувати про Бога, але не буде давати життя, буде давати якийсь «суботній» спокій, але водночас сліпоту, неможливість зустріти та розпізнати Бога. Людство завжди мало спокусу жити без Бога, але завжди ця спокуса зводила до пізнання втрати та немічності, розслабленості. Бог завжди шукає за людину, щоб запитати, чи вона має ще бажання уздоровитися? І лише, коли почує Боже слово, коли зануриться у Води Божого милосердя, зуміє піднятися і ходити.

Проповідь у місті Савона

Проповідь у місті Генуя