- Духовні роздуми - https://www.rozdum.org.ua -

Церква і музей: два місця такі подібні між собою і водночас різні (4 історії такі близькі і такі різні)

У незнайомому місті один юнак відвідував славні, відомі місця. Входячи до храмів, він використовував кожну можливість, щоб поєднати пізнання цікавого із приватною молитвою. Після старовинної церкви зайшов до музею, де автоматично перехрестився і вклонився в сторону ікони, що була відразу при вході.
Звичайно, що він відчув на собі здивовані погляди інших людей, які своїм виглядом обличчя промовили: “Навіть, якщо тут є ікони на виставці, це не означає, що потрібно поводитися, як в церкві”.
Люди обмежили поклоніння Богу до окремих місць, до окремих правил зовнішнього етикету і узалежнили до того, що скажуть люди. Душа деколи забувається про це і автоматично робить те, що робили колись первісні люди. Можливо вони багато чого не знали, але пізнавали Бога на кожному місці, вони не були такі близькі до наукових відкриттів, але не були такі далекі від Бога, можливо вони не поводились “етично правильно”, але вони продовжили рід людський, який зараз хоче сам себе знищити.

Батько показував сину незнайоме місто. Вони жили у маленькому містечку, і тому для малюка все було нове та цікаве. Особливе враження справив музей. Це була історична подія, адже він вперше в житті переступив поріг місця, де все було таким цікавим і цінним, різноманітним і оригінальним, старовинним і загадковим. Хотілось дивитися і дивитися, щоб краще запам’яталось. Видавалось, наче все було в казці.
Група глядачів у супроводі провідника просувалась вперед, слухаючи цікаві оповіді про те, як було колись, чого тепер немає.
В один момент, оглядаючи одну із музейних кімнат, син запитав у батька: “А чому у нашій церкві люди стають на коліна, моляться та співають, а тут всі мовчать, постійно ходять, розглядають довго Бозю?” Батькові стало незручно перед іншими людьми, бо малолітньому сину не пояснив, що це таке “музей”.
Екскурсовод поспішив на допомогу і сказав: “сюди люди приходять, щоб побачити, як було колись, а до церкви люди йдуть, щоб продовжувати те, що почалось колись. Музей це лише пам’ять про Бога, а церква – це живе місце для Бога“.
Батько, коли повернувся до свого містечка, наступного дня зайшов до церкви. Після молитви перед іконою згадав вчорашній день, почуті слова і продовжив у своїх роздумах:
“Музей, це пам’ятка про те, що було колись і чого вже нема. А це церква це продовження того, що було і що буде існувати, поки ти будеш далі продовжувати те, що було почато твоїми предками. Церква і буде живим храмом поки ти не перетвориш його у музей, де будуть приходити і розглядати лише культурну цінність, без відчуття духовності. Будуть слухати оповідання екскурсовода без проповіді Живого слова, будуть щоразу відчувати себе далекими від того, що мало би стати домом, де є зустріч людини і Творця.”

У старовинному місці влада прийняла рішення взяти під охорону старовинні пам’ятки. Одного дня прийшов представник влади і на очах у всіх по правій стороні вхідних дверей повісив табличку: “Пам’ятка старовини. Музейна цінність. Охороняється державою”

В одній державі є центральний храм. У ньому молились відомі князі. Кажуть, що доки буде стояти цей храм, до того часу буде існувати цей народ. Щоб помолитись у цьому храмі самому, потрібно заплатити вхідний квиток: “Музей….”, а щоб помолитись спільно, то потрібно дозвіл Високодостойної влади. Не дивуймося, бо це задля того, щоб зберегти таку важливу історичну музейну цінність.
Роздумуєш у своєму серці: “Що таке є народ, без храму?” і “Що таке храм, без народу”?

Photobucket