[1]
Дорогі браття і сестри, читаючи історію з Євангелії від Луки (Лк.8,41-56) про уздоровлення кровоточивої жінки та воскресіння дочки начальника синагоги, ми можемо зауважити, що ці дві різні історії, насправді творять одну єдину історію, яка поєднується Самим Богом.
Так, це була історія Бога, котрий зустрічає страждущих людей, що зустрічаються біля Нього і стають частиною Його великої історії. У цій зустрічі поєднані два різних світи. З однієї сторони – чоловік, в якого трудність із 12-річною дитиною, а з іншої – жінка, яка стільки ж років страждає. Обоє вони на порозі смерті. Він, голова синагоги – відома і публічна особистість, а вона – та, котра вимушена ховатись від усіх, приречена на забуття ще за життя. Він поважний та шанований чоловік і за нього переживають інші, а вона самотня постійно ходила з думкою, чи ще комусь потрібна?
Так, у них було спільне – біль, страждання, страх… Але таке хіба об’єднює? І навіть, якщо так, то це хіба буде на довго? І таке “страждаюче” єднання до чого приведе?
Важливо зауважити, що вони, і подібні їм, не мали багато шансів зустріти одне одного у звичайному житті. Це щось дивовижне! До Бога приходять люди такі різні, що у звичайному житті не зустрілись би ніколи. Але вони зустрілись. Їхня віра привела до одного джерела милосердя – до Христа. Вони шукали Його і зустрілись між собою. Бог уміє поєднувати!
Така історія може нам пригадати Церкву – спільноту людей, які зібрані в ім‘я Бога. Адже саме до храму приходять усі такі різні і такі віддалені один від другого. Усі приходять, щоб зустріти Бога, а водночас поєднуються між собою. Приходять з різних середовищ і соціальних статусів, а стають рівними перед Ним. В історії в відносинах з Богом не має гірших чи кращих, немає болю більшого чи меншого – є Ти і Бог, Він показує себе Добрим Батьком для всіх, хто приходить. Бо Батько, хоче щоб всі Його діти були щасливі. Але чи все діти бажають цього самого?
Інколи ситуації немов змушують нас до найгіршої поведінки. Через напругу, страх, тиск поглядів зі сторони інших, самонавіювання гіршого ми знищуємо середовище любові і спокушаємось стати ворогом для інших, вважаючи всіх своїми ворогами. Думаючи лише про свій біль, звертаючи увагу лише на свої страждання, ми немов розпочинаємо “боротьбу за успіх” – досягти своєї мети любою ціною.
На жаль, і в у церкві таке може статись, коли ми будемо творити такі напруження, спокусившись на таку боротьбу, змагання за своє. Тоді місце зустрічі з Христом, стане місцем бою. Чи це буде подобатися Богові?
Повернемось ще раз до цієї делікатної історії.
Пропри напругу в таких делікатних ситуаціях, все ж таки відчувається смирення і спокій. Ніхто ні з ким не бореться за першість. Чоловік не сперечається і не дорікає навіть в хвилину сумної звістки…
Цікаво, а як би ми поступили? Він зберігав спокій.
Поясненням цього можуть бути постійні слова Ісуса про віру: “ти тільки віруй”!
Як важливо, щоб ті, хто прийшов до Бога, були об’єднані вірою. Щоб довіряли Богу і відмовились від страху навіяного різними думками власного егоїзму.
Дорогі в Христі, у цей рік Сопричастя ми пригадуємо один одному про великий дар бути разом, бути об’єднаними довкола Христа, об’єднані вірою в Нього.
Погляньмо один на одного сьогодні і пригадаймо, що кожний з нас прийшов до Господа і Спаситель приймає кожного без виключення. Радіймо, що Бог приймає тебе, мене і всіх нас.
Дозвольмо Богові діяти в нас, через нас у нашій спільноті, щоб кожен відчув себе любленим. А якщо закрадається до нас думка про ворожість: хтось видається нам ворогом, уважаймо, щоб в цей спокуси ми не піддались підступним планам лукавого, але просімо визволення від нього.