Стало в моді мати людей із приставкою «нові». Роздумуючи над притчею про милосердного самарянина, задумався над власним життям і над світом, у якому живу. І що? Побачив багато подібних ситуацій, де був «Новий милосердний ближній».
Одного дня жінка пригнічена життям прийшла до церкви, щоб відвести свою душу і найти підтримку. Постоявши в черзі до сповіді довший час, була заскочена тим, що саме перед її очима священик встав і пішов починати Богослуження. Розгублена звернулась до симпатичної жіночки, що так старанно прислуговувала у церкві: «вибачте, мені потрібна підтримка … ».
Але побожна жінка показала знак, що не можна говорити, бо почалась Служба Божа, а ще інша, що тримала вервичку в руках, скоса глянула, мовляв: “це ж дім молитви, а не кабінет психопідтримки”.
Слухаючи побожні молитви, згорена жінка вийшла із храму. Сіла на сходах і зауважила маленьке циганча, котре просило милостиню.
Дівчинка, щось бубоніла і гралась, перекидаючи те, що мала у руках. Потім зупинила свою гру, бо запримітила жінку. Вмить підскочила і підбігла, простягаючи ручку.
У жінки піднявся настрій, бо побачила щось неймовірне. Простий цукерок лежав на брудненьких рученятах попрошайки.
А ще одна історія.
Школярик вертався додому. Цей день був дуже важким. Багато нового матеріалу, непорозуміння із друзями та ще й до того всього потрібно було грати у футбол за свій клас. Прибирання у закріпленому класі було добиваючим на цей день.
Відкрились двері і змучений школярик зайшов до рідної оселі. Вдома були батьки, але ніхто не зауважив його приходу. Батько дивився футбол по телевізору. Син підійшов до татуся та крик його в сторону телевізора із вказівкою, що має робити футболіст і куди має йти суддя, дали зрозуміти, що краще не зачіпати його.
Втомлений школярик попрямував до кухні, де була мама. Як звичайно, мама займалася приготуванням вечері і бесідою по телефону. Вона хоч була зайнята, але все ж встигала дивитися телесеріал, тому весело підморгнула дорогому синочку і дала знак рукою йти роздягатися.
Вернувся синочок до своєї кімнати, скинув свій наплічник і впав одягнутим на свій улюблений диванчик. Саме тут його чекала ручка джойсіка. Вімкнувши комп’ютер, почалась гра. Голос робота чітко сказав: Привіт? Як справи? Я радий, що ти вернувся до цієї ігри! Я радий, що знову зможеш зіграти нашу гру! Забавляйся, відпочивай! Компанія …. завжди з тобою!
А ця історія про заробітчан…
Жінка приїхала до чужої країни на заробітки. У перший день перебування, у призначений час її ніхто не зустрів. Вона прочекала до самого вечора, але так нікого і не було. Тоді вона, переночувавши на вокзалі, наступного дня прийшла до місця збору жінок-землячок. Ох скільки було радості, коли їх зустріла… коли вона зізналась в тому, що з нею сталось і вона шукає роботу, то землячки одна за другою відійшли. Як на диво інші жінки тої ж національності теж замовкали, коли та підходила, та питала про роботу. Сіла на лавку і зажурилась. Біля неї сіла білява жінка і заговорила на мові, яку не любила ще з дитинства. Бабця розказувала, як солдати, що говорили тією мовою, вбили дідуся та цілу родину, на щастя їй із сином вдалось уникнути кривавої розправи. Ця історія вплинула так, що негативне ставлення було до всіх, хто говорив мовою вбивців цілого роду.
А тут ця жінка розпитувалась і, дізнавшись від неохочої співбесідниці, запропонувала піти до “карітасу” поїсти. Саме та іноземка потім показала місця, де можна отримати роботу. Саме вони тепер час від часу переписуються повідомленнями, стараючись підтримати одна одну.
А ще знаєте, що мене найбільше вразило в історії про Милосердного самарянина?
Те, що, коли Ісус говорив про священика, котрий не допоміг, про книжника, що пройшов байдужий, а чужинець-ворог допоміг, отож, ніхто не запротестував, кажучи: “ні, такого не може бути!” Дивно, правда? Може з чемності, щоб не перебивати? Може…
Цікаво, а ви, коли читали ці історії про нових милосердних, ви протестували?
Чи у нашій ментальності – це вже цілком нормальні ситуації, коли нашими ближніми стають далекі, а далекими – наші найближчі?