Хай Бог тебе благословить

Дайте ви їм їсти… Про помноження хлібів і риб

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ 24 Липня, 2021. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Дорогі браття і сестри у Христі, котрий обʼявив нам правдиве обличʼя нашого Небесного Отця.
Подорож за Ісусом – це не просто прогулянка.
Вже котру неділю ми продовжуємо подорожувати з Ісусом. Ця мандрівка від неділі до неділі почалась від того часу, як ми почули заклик до апостолів: “Ідіть за мною”, і ми вирушили разом в цю подорож по Галілеї. Пригадуємо ці зустрічі Христа в Капернаумі, у Гадаринському краї, як він подорожував морем і багато людей і що за ним. Тому що неможливо було стримати себе бути при роботі, залишитися в своєму домі, знаючи, що там є той, хто тебе чекає. Є той який би тебе хотів прийняти таким, яким ти є: хворий, немічний, грішник, біснуватий. І всі були переконані в тому що він є той, хто тебе прийме завжди. Він не скаже тобі: я зайнятий, я не маю часу. То який який має стільки багато добра, що вистачить на всіх.
У всіх розповідях, які подають нам євангелисти, ми можемо відчути те, що Ісус хоче нам зробити особливе відкриття: пізнати правдиве обличчя Бога. Тому що пізнавши правдивий образ Бога, ми тоді пізнаємо, хто ми є насправді, відтак чому ми є такими і до чого ми покликані.
Як ми почуваємося тоді коли про нас говорять те, чим ми не є?

Нас це болить? Так, звісно.
По-перше через те, що це брехня. І звичайно, що нам це не подобається бо хтось наговорює на нас, пліткує.
По-друге через те, що ми будемо знати, що наслідком цього будуть непорозуміння, які створять взаємні страждання. Бо під впливом цього людина буде нас уникати, обходити стороною і навіть зробити те, що може стати великою шкодою для обох. Бо від думки залежать потім рішення, якщо думка була неправильною, тоді відповідно наші дії будуть помилкові.
Звичайно це може статися між чужими людьми, які ще не знають один одного і тому непорозуміння важко уникнути до того часу поки не пізнають один одного краще. Але коли непорозуміння є з близькою людиною? І вони стають вже постійними, тоді це дійсно переходить у страждання.
Одна справа, коли це є випадкова людина і на короткий час побули разом, потерпіли один одного і потім розійшлись, але з рідною людиною потрібно бути весь час, плануєш бути у майбутньому, а може цілу вічність.
Бог посилає нам Свого сина, щоб Він обʼявив нам правдиве обличчя Бога. Бо Він хоче бути з нами, хоче бути тут на землі і в небі.
Якщо ми вже тут на землі будемо мати непорозуміння з Богом, тобто грішити, то це перейде і в небесне життя. І це буде катастрофа, подібно до тої, яка вже була із першими людьми.
Ісус нам показує правдиве обличчя Бога, щоб ми не сумнівались в Його доброті, щоб пізнали Його, як правдивого Бога, живого, щоб не шукали собі якихось ідолів і не жили видуманим образом Бога, щоб наші стосунки були правдивими.

Він не хоче нас змусити, щоб не викликати у нас спротив.
Бо вимушеність є до пори до часу, але коли щось статься природньо і добровільно, тоді ти не хочеш, щоб це закінчилось, а навпаки, щоб було завжди. Щось подібно до того, як молоді люди, які відчули присмак радості у взаємній любові, вирішують назавжди бути разом. Тому вирішують одружуватись. Але що стається з часом у їхніх стосунках? Вони зустрічають різні ситуації, в яких молоді кожного разу вирішують: чи далі залишитись разом? В один момент можуть розійтись, оправдовуючись, що не хочуть мучити один одного, не хочуть мати трудностей. Але те, що допоможе їм залишитись разом – це вибір любити один одного і далі посвячувати своє життя один одному, не зупиняючись на трудностях.
Подібно і Бог постійно хоче нам показати Свою Любов.
Али чи ми хочемо прийняти цю любов?
Чи хочемо дивитись на цей світ і все сотворене і пізнавати в ньому Божу любов до нас?
Бо дехто дивиться на цей світ і чомусь бачить це ворожим поглядом. І тоді Бог виглядає немов ворог. А до вороа будеш ставитись вороже.
Бог є любов і все робить з любові! Тому немає причини сумніватись, що все, що діється з Божої волі є вияв Його Любові. Тоді чому ворожий погляд?
Фарисеї, книжники теж бачили зцілення і діла милосердя Ісуса, але завжди його критикували і ставились ворожо до Нього.
Будучи в темряві, бачили все в темряві. Тому не змогли пізнати Божої любові.
Але ті люди, котрі були прості і відкриті на Бога, вони пізнали Божу любов. І звичайно, що вони не могли залишитись при своєму буденному житті і намагатись бути щасливими, бо пізнали Божу любов і шукали за Ісусом.
Шукали чисельно, я потім дізнаємось, що це було близько 5 тисяч чоловіків, окрім дітей та жінок.
Бог навідався до свого народу і обʼєднав усіх довкола себе, обʼєднав їх у єдиній вірі в правдивого Бога. Діти зібрались довкола Батька.
І в цей момент великого успіху, стається те, що мало статися, але по-людськи важко прийняти.
Христос отримує сумну звістку про страту Івана Христителя. Це була дуже дорога для нього людина. Він приготовляв йому дорогу. Але це також  був знак, що наступним має бути Він, що Його місія йде до кульмінаційного завершення. У цих обставинах  Ісус просить апостолів відплисти у пустинне місце.
Думаю, що кожен, хто пережив втрату близької людини, або перед початком важливої справи, розуміє, що це означає мати потребу бути на одинці, щоб ніхто не турбував.

Ось, Ісус відпливає в очікуване місце і приготовляється до особливої зустрічі в молитві, але тут стається те, що не було в планах. Тисячі людей далі продовжують шукати за Ісусом. Кожен приходить із своїми болями і шукають утішення.
Тут пригадується один випадок одної жінки.
Вона втомлена після важкої праці прийшла до місця молитви, яке мали в своїй оселі. Хотіла виконати свій святий обовʼязок, побути на одинці із Небесним Отцем. Коли у глибокому спокої заглибилась у молитовні тексти, почула, як її дитина із великим галасом влетіла до кімнати і щебечучи щось хотіла розказати. Вона пригадує, як грізно подивилась на дитину, що та аж в цю мить різко призупинилась і відійшла із похиленою головою. Мабуть від цієї миті дитина зрозуміла, що молитися – це дуже “серйозна” справа і не бажано бути там, де моляться.

Ісус так не поступив. Він подивився на цих людей милосердим поглядом.
Так би хотілось побачити цей погляд в інших і самому цей погляд дарувати нашим ближнім.
Погляд милосердя – це погляд Бога.
Кожен, хто бачить цей погляд, бачить очі Бога. Кожен, хто дивиться таким поглядом, знає, як дивиться на цей світ Бог. 

Яким поглядом на тебе подивляться, таким ти будеш тепер. Адже першим, на що ми звертаємо увагу при зустрічі – це погляд. І вже по очах ми бачимо, чи ми є бажані чи  ні, нас люблять чи ні. Погляд милосердя  – це погляд довіри, адже кожного разу, коли ми дивимось на людину ми виявляємо їй свої очі, які передають наш внутрішній стан.
Один батько відкрився перед священиком і сказав, що чомусь його дитина ховає від нього свій погляд, немов комплексує. Але насправді дитина не ховала своїх очей, але боялась подивитись у батькові очі, які явно не виражали відкритість до своєї рідної дитини.
Погляд милосердя – це велика підтримка. Саме за таким поглядом ми шукаємо і очікуємо його тримати. Інші погляди нас насторожують, нас принижують,
Цей народ був щасливий і зустрів правдивий образ Бога у Сині, що дарував погляд милосердя.

А другий раз ми звертаємо увагу на погляд Ісуса – це тоді, коли Ісус звів свої очі до Отця благословляючи те, що було. А було мало: лише 5 хлібів і дві риби.
Цей погляд був сповнений довіри і надії, вдячності за те, що є, хоч було зовсім мало, тим більше на таку кількість людей.
Ми можемо побачити різних людей. Тих, котрі ніколи нічим не вдоволені і рідко, коли дякують. Їхній погляд переважно звернений вниз, бо насправді ховають його від людей і від Бога. Ці люди немов ховають свій погляд від майбутнього, бо насправді не бачить цього майбутнього. це небезпечний  погляд: бо безнадійний, бо закритий.
Віруючі люди вони завжди уміють побачити більше від того, що є перед їхніми очима. Тому погляд милосердя – це погляд вгору, немов у пошуках зустрітись із очима Бога, який постійно споглядає на тебе.
Ось так, від простого погляду можемо пізнати в якого Бога ми віримо.


м.Кʼяварі

м.Савона

Ключові слова до цього допису: