Хай Бог тебе благословить

У кожній ситуації ми можемо пізнати себе і Божу доброту. А чому не завжди дякуємо за це?

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ 12 Вересня, 2021. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Дорогі браття і сестри у Христі, слухаючи притчу про таланти(Євангеліє від Матея 25, 14-30.), ми можемо із захопленням сказати, що тим робітникам пощастило не тільки через те, що вони отримали велику суму грошей, яку ніколи би в житті своєму не змогли би заробити своїми силами, але найбільше, що вражає це те, що їм повірили, їм довірили багато, кожному за його спроможністю. Ця довіра показана цілковитою, бо не було попередньої перевірки, не було контролю. Була дана свобода дій. Пан відійшов і залишив у цілковитій свободі тих, котрі мали діяти кожен за своєю спроможністю.
Це вражає, бо Ісус хоче нам обʼявити саме такий образ Бога. Бога, який довіряє і йде на великий ризик, який дає спробувати користуватись чужим і готовий віддати тобі все, що є його і що сам здобудеш, лише через те, що ти зумів користуватися цим і показав свою вірність. Бог не лише показується добрим, бо щедрий, і також Він є  турботливий за кожного з нас, щоб ми були продовжувачами Його доброти.
Довіра породжує відповідальність, але не у всіх.
Як показує нам ця притча, що третій слуга, який отримав найменшу суму, повівся по-іншому, не так, як  двоє перших слуг. Він дуже вирізняється і тим, що в притчі  багато уваги привертає до себе, як своєю поведінкою, так і своїми словами. Він дійсно багато говорить і виправдовується, але, як потім дізнаємось, що все це було лукавством. Він на відміну від двох попередніх більше клопотався, бо мусів думати про те, що ж йому робити із цими грішми, а коли прийняв рішення, то мусів знайти відповідне місце, викопати яму, закопати з обережністю, запам’ятати і сторожувати. Він дійсно був дуже заклопотаний. Але чому ж його названо не тільки лукавим, але ще й лінивим?
Якщо звернути увагу на те, що цей чоловік зробив все так, як  він хотів, то його лінивство явно виразилось в тому, що він не хотів виконати волі свого пана, не захотів зробити так, як пана робить – помножує. Цей чоловік явно пригадує поведінку закритих людей. Які, як правило, живуть у своєму закритому уявному світі. Відповідно вони ризикують мати не правильне бачення цього світу, його Творця і всього того, що їм було довірене. Закриті люди схильні багато чого видумувати і “накручувати себе”, насторожено вести себе супроти інших та все життя своє наповнити страхом. Ось тому їхня поведінка є обмеженою, довірене їм буде теж обмежуватись аж до повного заховування в собі. Таке комфортне закрите життя насправді веде до скреготу зубів у темряві кромішній.
На запитання: “чому вони так живуть?”, відразу находять відповідь у звинуваченні інших, вказуючи, що їхня поведінка є такою, бо інші є такими. Хоч з часом може виявитись, що їхня фантазія про інших є неправдивою, вони все-одно не можуть визнати своєї глобальної помилки – що закритість є їхньою погибеллю і знищенням Богом даних їм дарів.
Кожному за його спроможністю
Звичайно, що ми з радістю і захопленням звертаємо увагу на успішних слуг, які помножили їм дане. Із сумом згадуємо про нікчемного слугу, що прожив життя неправильно. Але мене особисто торкнуло те, що кожен розпорядився із майном за своєю спроможністю. Саме ця спроможність вплинула на долю людини. І саме тут вартує вияснити, як ми формуємо цю спроможність? Краще сказати, хто допомогає нам стати такими, які ми є? У кожній ситуації ми пізнаємо себе і також тих, хто вплинув на наше життя. У час прийняття наших рішень ми як правило діємо, наслідуючи інших: батьків, вчителів, авторитетних друзів.
Думаю, цю притчу можна було продовжити, що двоє перших повернулись до свого дому щасливі і дякували всім, хто відкрив їм правдиви погляд на “Господаря”, хто підтримав їх у сміливих вчинках, хто показав їм добрий приклад і навчив ще із самого малечку жити і бути корисними для інших… Але додому не вернувся третій, який не дякував нікому, лише винив у своїх бідах тих, кому довірився, від кого набрався всього негативного, хто наповнив його серце страхом і хто навчив клопотатися та витрачати свої сили, але не на добро, а на погибель собі.
Дорогі в Христі, якими ми вертаємо до наших домів по завершенні дня? Яким повертають наші діти чи довірені нам особи? Входимо ми “в радість нашого Пана” чи “плач і скрегіт зубів” вказує на наше майбутнє у вічності?
Запрошую кожного пізнавати себе у кожній ситуації і якщо потрібно, то навернутися, тобто змінити своє ставлення до себе, до Бога і до всіх довірених скарбів.

Проповідь відео у Кʼяварі

Проповідь відео у Савоні

Ключові слова до цього допису: