У храмі молились на вервиці перед фігурою Пресвятої Богородиці. Почулось скрипіння дверей і зайшла жінка із дитиною. Вони відразу долучились до спільної молитви. Жінка дивилась уважно на фігуру і виразно вимовляли слова, але в один момент відвела свій погляд і поглянула на дитину, бо чомусь пильно дивилась на жінку, замість того, щоб обернути свою голову туди, де всі дивляться.
Цей погляд на собі відчула жінка і відчула себе ніяково, тому й запросила жестом руки дивитись на фігуру Пречистої Дівиці. Але дитина далі продовжувала дивитись на цю жінку.
Це не могло залишити поза увагою тих, хто стояв поруч і став свідком чудесної науки.
Як би ви тоді побачили очі і вираз обличчя тої жінки, то ви би зрозуміли, чому ця дитина не змогла відвести очей від неї. Можна було без перебільшення  сказати, що вимовлені слова “Богородице Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з тобою… “, були відображені на світлому і радісному обличчі. Було таке відчуття, що погляд Марії спочив на її погляді, тиха радість залишила свій слід на її устах, а ще простота, смиренність, спокій … на якусь мить самому хотілось затримати свій погляд.
Молитва закінчилась, а дитина далі дивилась у сторону жінки, хоч час до часу дивилась і в сторону фігури Діви Марії, немов би в чомусь переконуючись.

пригадались слова Ісуса :

14. Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. 15. І не запалюють світла і не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. 16. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.
19. Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у царстві небеснім. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у царстві небеснім. Євангеліє від Матея 5, 14-16,19.

Віра – це дар Божий, але передається від людини до людини.
Від нас залежить чи нам повірять, чи засумніваються в тому, як ми віримо.