Коли у нас запитаються: Що для тебе є церква? Як ти розумієш це слово?

Ми можемо шукати відповіді у Катехизмі та в інших розумних книжках, можемо пошукати відповіді в інтернеті. Тоді ми зустрінемось із різними Богословськими технічними термінами, які не будуть такі легкі до сприймання, а інколи від них може бути просто холод нерозуміння: а що цим хочуть сказати? У кожному випадку, це не буде наша відповідь. 

Бо наша відповідь знаходиться, найперше, в нас у серці і її в ньому потрібно віднайти. Чи вона буде правильна чи неправильна, точна чи наближена до точності, а,може, навіть і неправильна, але вона буде нашою. Бо саме в нашому серці є все те, що ми пережили в минулому і все те, що відчуваємо зараз. 

Чому так важливо знати нашу особисту відповідь? 

Бо саме від нашої відповіді буде залежати і пояснення наших вчинків, нашої поведінки, словом – нашого життя. А по наших вчинках  буде видно, якому бути майбутньому цьому слову і його змісту в нашому житті.

Адже наші діти, наші друзі не завжди себе утруднюють заглянути в словник, щоб довідатись значення. Тепер, як і раніше, найперше дивляться на життя людини і так приходить розуміння значення слова.

Саме на це Господь Ісус звертав увагу апостолам, що по їхніх вчинках пізнають, що вони Його учні. А вчинки мають бути вчинками Любові. В Євангелії від Івана 13.35 читаємо: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою”. Тому учні Христа творять спільноту любові, яка є відблиском Божої Любові, тої любові, яка є між Отцем, Сином і Святим Духом. Саме до цієї Любові запрошені ми.

Пишу ці роздуми тому, що одного разу, коли в нашої маленької парафіянки запиталися: “Що для тебе є церква?”, вона відповіла: “церква – це є ми!”, розпростерла свої маленькі ручки в сторону, вказуючи на всіх оточуючих.

Я щиро вірю, що ця відповідь була спонтанною і скріпленою досвідом пережитого в сімʼї, в спільноті. Коли маленька дитина відчуває себе частиною спільноти і також відчуває, що інші належать до неї, тоді вона і має таке розуміння церкви – це є МИ. Можливо, воно не є точним, але вичерпним, щоб зрозуміти, що церква – це тут і тепер, і серед нас – це МИ.

 Батьки,  парафіяни, священик, тобто всі ми нашими вчинками творимо розуміння церкви, і так вона виглядає в очах тих, хто чомусь ще себе не відчуває частиною духовної спільноти. 

Інколи гіркого чути, коли хтось каже:”А у вас там у церкві”. І знаю, що ці люди охрищені і бачу їх на богослужіннях. Але чому вони так виражаються? Або: “нехай церква вирішить то і то, і так зробить”. Вже відчуваєш, що у цих висловах свідомо чи несвідомо робиться відстань між особою і церквою. Такі й подібні вислови свідчать про те, що людина не відчуває себе частиною церковної спільноти.

Так, вона молиться, ходить до храму, бере участь у богослужіннях, але не відчуває себе частиною великої духовної сім’ї. Чому так?

 Можливо, через те, що нас ще змалку навчили, що храм і церква – це одне і теж? І коли казали, що йдуть до церкви, то насправді уявляли у своїй голові лише храм. Тому йшли лише до мурів, щоб в них помолитися, виконати обряд, але при цьому не звертати увагу на тих, хто насправді є церквою. Тому дуже багато уваги звертали на прикрашання храмів і водночас не дозволяли мінімального спілкування між собою у святому місці. Але ж “церква” із грецької мови означає “збір людей”. Христос не залишив нам  у спадок храм, а спільноту. Христос не спасав храм, з якого Його, до речі, і вигнали, але прийшов спасати Людину!

Тому не мури є основними, а людина, яка освячує ці мури своєю святою поведінкою, своїм праведним життям, свідчення Божого Царства. 

Коли в неділю чи при іншій нагоді йдемо до храму, то першим, що має поставати в наших мріях – це зустріч із спільнотою, яка об’єднується довкола Бога, це зустріч із людьми, які творять присутність Христа: “бо де двоє чи троє зібрані в моє імʼя, там Я серед них (Ісус)”.(Мт.18.20)

Пригадаймо, як в дитинстві ми вчили дітей, або діти вчили нас, коли вони казали “Йдемо до Бозі”. Це такі прості слова і водночас із глибоким змістом, що йдемо туди, де нас чекає Бог.

Храм – це місце де тебе чекають, де чекає ціла церква, тобто люд Божий, який МИ ж і творимо.

Тому Церква не “хтось” і “там десь”, а Церква – це Ми  і Тут.

Святіший отець Папа Римський про це згадав у Посланні з нагоди 107-го Всесвітнього дня мігранта і біженця: “Бо кожна охрищена людина, де б вона не перебувала, є повноправним членом місцевої церковної спільноти, членом єдиної Церкви, мешканцем єдиного дому, членом однієї сім’ї”.

А в Енцикліці “Всі браття” запрошує нас стати тими, хто зуміє обʼєднати людство, розширити це “МИ”: “Ми покликані мріяти разом. Ми не повинні боятися мріяти, мріяти разом як одне людство, як супутники в дорозі, як сини та дочки тієї самої землі, яка є нашим спільним домом, усі сестри та брати» (пор. Fratelli tutti, 8). 

Отож, яку відповідь дасть кожен з нас за питання: що для тебе є церква?

Відповідь нехай буде не тільки завченими правильними словами, але ще й вчинками, ділами, які будуть нагадувати вчинки Любові, як заповідав наш Спаситель!

Наступного разу йдімо до церкви, яка збирається у стінах храму. 

Зустріньмо церкву, як зібрана в ім’я Божої любові! 

Відчуймо себе частиною Тіла Христового і дозволь це відчути тим, хто поруч нас, щоб не лише одна дитина сказала, а щоб всі відчули, що церква – це “МИ”.

Якою є і якою буде Церква? 

Залежить і від нас, і від наших відповідей!

 

Роздуми було надруковано у журналі “До Світла”