в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри, сьогодні ми читаємо ось цей уривок Євангеліє від Луки (6, 31-36) і в котре отримуємо запрошення відповісти на заклик Ісуса: Будьте милосердними!
Цей уривок є лише мала частина із великої проповіді, яку Ісус сказав на горі, яку ми тепер називаємо “гора блаженств”. Бо саме на тій горі Ісус почав звертатися до тих змучених, немічних виснажених людей і назвав їх блаженними.
Ці люди разом з Ісусом піднялися на цю гору і євангелист Лука уточнює, що Ісус став “на рівному місці”. Немов хотів підкреслити, що Ісус хотів бути на рівні із людьми. Бог, який прийшов зі своїх висот на землю, захотів бути на рівні з людиною.
І саме з цією людиною Він страждав, переносив гоніння, приниження, голод і саме з цією людиною Він пережив все те, що переживає кожна людина, яка є в цьому світі.
Ісус хотів бути близько нас!
Тому Він авторитетний, коли каже, щоби ми були ось такими, до якого стану Він запрошує нас, до стану блаженства, бути щасливими!
Коли ми запитаємось: “ну, а як можна бути щасливими під час хвороби, в час переслідування, в час агресії, яку ти переживаєш, у час війни…?”
Важко… важко тоді, коли ти не маєш прикладу!
Коли є лише гола теорія, коли лише є голий заклик, тоді воно не функціонує і тоді є дуже важко. Не раз батьки також закликають “Будь добрим хлопчиком! Будь доброю дівчинкою”. Цей вислів “добрий хлопчик”, “добра дівчинка” можна розуміти по-різному. Але коли ми скажемо: “Будь так, як твій тато! Будь такою, як твоя мама!” – ось це вже трошки стане ясніше і вже тоді стає зрозуміло, що від тебе очікують.
Такі вислови “Будь милосердний” мають бути дуже конкретні, в іншому випадку все зведеться до якоїсь абстрактності.
Прощати ворогам – це дуже конкретна дія, це конкретна дія, яку ти маєш виконати так само, як позичати так само, як і творити добро! Такі конкретні дії, які вимагають від нас не теорії, а конкретних твої вчинків! Багато з нас можуть засвідчити, що дуже важко виконати тоді, коли ти не маєш прикладу. Але, коли ти маєш приклад, тоді перше, що в тебе виникає на думці – це можливо!
Друге: захоплення! Хочеться повторити. Бо вже одна людина зробила це. Хочеться принаймні спробувати … І потім ти розумієш, що те, що було для тебе неможливе в твоїй голові, стає можливим у твоїх діях.
Дорогі батьки, сьогодні звертаюся конкретно до вас: Як часто ви говорили своїм дітям будь такий-то …?
І тепер хочу запитатися вас: Як часто ви казали “будь як …?”
Так “як твій тато”, “як твоя мама”. Як часто ви ставили конкретний приклад до наслідування?
Тепер хочу також запитатися у всіх нас християн, віруючих: “Як часто ми своїм дітям, своїм друзям ставили в приклад Бога?” Будь таким, як Ісус! Будь таким, як Богородиця, як той святий, як наш Отець милосердний!
Так виходить, що ми кажемо пусті слова, коли ми не вказуємо на конкретний приклад. І, як наслідок, слова і заклики залишаються без дії.
І врешті-решт, навіть ми, коли останній раз брали за приклад Бога?
Але в цей час ми можемо зауважити як виходять з нас наші песимістичні відмовки “та що там “, “та де я там”, “та це неможливо”. Так виходить, що ми більше цитуємо диявола, бо “я є грішник”, “бо мені неможливо”, “бо я там такий сякий”. На кого ми тоді дивимося, рівняємося, наслідуємо?
Важливо теорію зробити конкретною до конкретної особи
Саме тому Ісус приходить і каже по “Вірі вашій вам буде дано”. Не по теорії вашій, не по вашому розуму, не по тому що ви знаєте, а по тому кого ви слухаєте! Кого ви наслідуєте, кому довіряєте. Якщо немає конкретного прикладу, тоді немає і конкретного вчинку. І слова залишаються лише словами.
Зупинити на собі доброту – це є велика спокуса!
Тоді, коли я отримав добрий вчинок, я можу його зупинити на собі. Так поводяться і невіруючі люди, безбожники. Вони не мають конкретного прикладу.
Вони діють згідно закону своєї природи: “мені добре, на цьому кінець” А як є іншому їх це вже не цікавить.
Яка є різниця між нами і безбожниками? Між нами віруючими людьми і тими, які не вірять в Бога?
Невіруюча людина, вона нікого не слухає. А ми, як віруюча людина, ми маємо можливість слухати Бога! Маємо такий дар! Маємо справді оцю можливість, яку вони не мають! Ми можемо звернутися до Бога, як дитина, яка звертається до свого тата. Ось так ми звертаємося до нашого Небесного Отця і можемо отримати відповідь.
А Він вже давно дав цю відповідь, між іншим. Дав через Свого Сина, якого ми можемо наслідувати.
І ось, коли ми отримаємо доброту від Бога, через інших людей, маємо велику спокусу затримати в собі. Наш Бог каже не затримувати її, бо яка користь є в тому, що ти робиш добро тільки тому, хто тобі зробив добро. Ну яка є в цьому користь? Хочу вас запросити до роздумів над однієї ситуацією, яка могла трапитись з кожним з нас.
Ось: Людина зробила добрий вчинок і інша людина, яка відчула на собі доброту, захотіла її віддячитися. Ця людина не прийняла тої подяки, кажучи: “мені нічого не треба”.” Це сказала переконана, що вона цим зробила добрий вчинок.
По перше, що не дала можливості зробити добрий вчинок, а з другої сторони не розумію: хто тебе навчив ось так поводитися? Не хочеш прийняти подяки? Тоді скажи кому іншому зробити цю подяку… Не хочеш прийняти цей дар? Ти скажи кому іншому ти би хотів зробити цей дар. Іншими словами не хочеш їсти? Тоді дай можливість, щоб інші поласувались. Таким чином доброта буде продовжуватися … як гарно! Коли доброта не зупинеться на тобі.
Непотрібно полеміка про прощення в цей час війни нас може трохи знеохотити і вказати які є немічні, не здатні зробити те, до чого Бог запрошує нас!
Коли ми говоримо про прощення особливо ворогам, ми розуміємо, що тут йдеться про щось дуже велике. І хто правдиво пережив на собі ось цей процес, бо це не є просто так, для формальності…
Оцей процес зранення, болю … Хто пережив на собі всю трагедію, той розуміє, що це є велика рана!
Рана, яка в тобі, рана, яка може бути в іншій рідині… але ти її співпереживаєш рана, яка в твого народу і ти це відчуваєш, як особисто, бо це є твій народ.
Той розуміє, що не є так просто … але це не означає, що це не здійснене! тому що кожна рана потребує лікування. Це означає, що ми маємо бути онкохворі, невиліковані … Це означає, що ми маємо мати завжди надію І людина, яка навіть мала невиліковні хвороби жила, продовжувала життя з цією хворобою, бо мала надію, що це можна продовжувати і можна жити. Як важливо, щоб ми не втратили надію! Як важливо не зупинитися на своїй немочі! Так, сьогодні я не зможу цього зробити … але це не означає, що це має бути і завтра, і післязавтра, і так постійно… Ми не є для того, щоб бути такими духовними невдахами.
Ми не є для того, щоб бути такими постійно нещасними і зраненими. Ми, є ті, які перш за все довіряють Богові, мають Його за приклад! Не дозвольмо дияволу забрати від нас ось цей приклад. Не дозвольмо забрати від нас цю мрію!
ми розуміємо, що це є шлях і тому дуже би просив не вимагатиме і навіть від себе чогось понад того, що в даний час можемо виконати, і ні в кого іншого, не вимагати, але бути такими, які вміють довіряти у кожній ситуації життя. Все буде у свій час.
Бути такими, які вміють довіритися, навіть у своїх слабостях, навіть у своїх немочах, але дивитися в сторону там, де є Ісус!
Коли ми дивимося на хрест ми побачимо не тільки трагедію знищення Божого Сина, але ми ще також побачимо і того, Який не просто говорив теорію “Прощайте!”, але і виконав її і сказав, що це дуже необхідно, це дуже потрібно!
Сьогоднішнє Євангеліє закінчується ось цим прекрасним закликом: “будьте милосердні, як і Отець наш Небесний милосердний!
Так хочеться, щоб це не був тільки лише уривок із книжки Євангелії, але щоб це були також ті слова, які будуть для нас як молитва, яку будемо говорити за себе і також за тих людей, які є дорогі нашому серці!