Дорогі браття і сестри у Христі,
Хоч притчa про багатого і лазаря була звернена до фарисеїв, але і ми, слухаючи її, відчуваємо, що ці слова також торкаються нашого серця.
Ми згадуємо свою поведінку, яка нагадувала забезпеченого, засліпленого чоловіка, в той час, коли комусь було дуже скрутно, і також кожен з нас пережив такий час, коли ми залежали від інших і очікували хоча би якихось залишків.
Наше життя може бути різним, але ця притча нас наштовхує не до осуду багатого і до співчуття нас Лазарем, але звернути увагу чого ми прагнемо, якого життя ми хочемо?
Фарисеї були переконані, що багатство є ознакою Божої ласки, а бідність – це покарання. І так викривлювався образ Бога, як того, який прихильно ставиться до багатих, а зневажливо до бідних.
У такому вченні всі хотіли бути багатими і вести безтурботний стиль життя. Жебраків, потребуючих, бідних слід було уникати.
Таке подібне вчення далі продовжується жити у християн, але чи це правильно?
Чи правильно вчити дітей, самому прагнути того, за що будеш шкодувати?
Перед притчею Ісус сказав:”Ви видаєте себе за праведних перед людьми, але Бог знає серця ваші; бо що в людей високе – осоружне Богові.”
По-сьогодні ми бачимо цю велику різницю і відстань між потребуючими людьми і забезпечиними, успішними. Така різниця є і в сімʼї серед дітьми, і на вулиці, у школі, на місцях праці. Навіть в деяких видах транспорту і публічних закладах.
Заперечити різницю між людьми не можемо, бо кожен різний і має по-різному, як це згадуємо у притчі про таланти. Але кожен має себе запитати: як я використовую свій надлишок? І як я відкритий, щоб попросити про допомогу і заповнити свою порожнечу?
Тоді ми створимо умови зустрічі одних і других, умови коли будемо доповнювати один одного.
Пригадую ситуації, коли з початком війни в Україні приходити люди і самі пропонували свою допомогу: “Чим я можу бути корисним для тих потребуючих людей?”
Це не є добре, коли кожен закриється в собі і буде жити лише для себе у своєму багатстві чи у своїй бідності. Тоді одних і других знищить самотність.
У цій притчі багатий закрився у своєму домі, а Лазар сидів, очікував і жив надією, що до нього проявлять милість.
Це не є добре, коли багатство засліплює людину, а бідним людям нікому допомогти.
У цій притчі тварини допомагали бідному Лазару, а де ж були люди?
Не є добре, коли ціле своє життя посвятимо на те, за що потім будемо шкодувати.
У цій притчі показано, як багатий був розчарований у тому у що сам вірив. Він прагне попередити свої братів, щоб вони не жили так, як він жив і не потратили у цей саме місце вічного прокляття.
А голос совісті?
Мимоволі виникає думка, але хіба за життя у нього ніколи не виникала думка, що можна жити по-іншому? А може інколи совість нагадувала, що Бог дивиться на серце людини, а не результат твоїх успіхів, твого збагачення, твого фінансового зросту?
Коли ми живемо лише з думкою про земське життя, тоді ми мріємо лише про земське щастя і про задоволення своїх егоїстичних потреб. Але Господь нам відкриває завісу потойбіччя і показує зв’язок між тим, як ти живеш на землі і тим, як буде після смерті.
Чи зможемо бути всі разом у небі? Залежить від кожного з нас, чи захочемо бути разом? Чи будемо відкриті один до одного і чи попросимо допомогу, чи запропонуємо самі допомогу.
Нічого нового чи чогось надрозумного не треба знати, щоб бути разом і збагнути красу життя в Божій Любові.