Ті, хто легко проявляють милосердя перед слабшими, визнають, що важко залишитися милосердними перед сильнішими. Звідси випливає висновок, що жалість /жалюгідність і милосердя – це не те саме, хоча дуже подібні між собою.
Ісус покликав нас бути милосердними, а не жалюгідними, жалісними, жаліючими слабших. Милосердя – це той дар, який виходить із серця людини і опромінює немов сонце і добрих, і злих.
Милосердя – це не тимчасове явище, яке проявляється лише в якійсь ситуації, а в інших – ні.
Саме тому милосердя і осуд не можуть в бути разом. Адже суд шукає справедливості, суд оцінює і виносить рішення, вирок і наказує. Милосердю не властиво оцінювати, зважувати на обставини, шукати винних і пояснення, а потім ще чекати на вирок згідно закону. Милосердя не чекає, воно діє завжди і до кожного. Коли ми лише граємо роль милосердних, то розуміємо, що ця роль закінчиться і ми повернемось до нашого нормального життя. А що тоді? А тоді ми досвідчимо викривлене милосердя.
Чи захочемо ми самі вірити в таке милосердя у час, коли самі будемо потребувати його? Досвід награного, рольового, тимчасового милосердя веде лише розчарування. Більшість перестало вірити у милосердя, як дар з висоти і тому вдалось до одноразових, тимчасових вчинків доброти. В такий спосіб добрішим не станеш, серце не стане добрішим. Серце залишиться таким, що творить його звичний ритм життя.
Милосердя – це не тимчасове явище, яке проявляється лише в якійсь ситуації, а в інших – ні.
Саме тому милосердя і осуд не можуть в бути разом. Адже суд шукає справедливості, суд оцінює і виносить рішення, вирок і наказує. Милосердю не властиво оцінювати, зважувати на обставини, шукати винних і пояснення, а потім ще чекати на вирок згідно закону. Милосердя не чекає, воно діє завжди і до кожного. Коли ми лише граємо роль милосердних, то розуміємо, що ця роль закінчиться і ми повернемось до нашого нормального життя. А що тоді? А тоді ми досвідчимо викривлене милосердя.
Чи захочемо ми самі вірити в таке милосердя у час, коли самі будемо потребувати його? Досвід награного, рольового, тимчасового милосердя веде лише розчарування. Більшість перестало вірити у милосердя, як дар з висоти і тому вдалось до одноразових, тимчасових вчинків доброти. В такий спосіб добрішим не станеш, серце не стане добрішим. Серце залишиться таким, що творить його звичний ритм життя.