Дорогі браття і сестри у Христі, у часі цього різдвяного посту із кожною неділею, з кожним тижнем ми все ближче і ближче наближаємося до великого торжества – Різдва Христового.
Ще дві неділі, ще два тижні і ми всі об’єднаємося у подячній молитві за дар приходу на землю у людському тілі Божого Сина.
Сьогоднішня неділя має особливо назву “Неділя праотців”. Сьогодні звертаємо особливу увагу на тих, кого можемо назвати духовними отцями і прикладом віри, їх ще називаємо патріархами.
Святі Праотці – це предки Ісуса Христа, які взяли участь в Історії спасіння та помогли здійснити прихід Спасителя. Саме їх майже всіх ми згадаємо поіменно наступної неділі. Святі Праотці були простими людьми, такими як і ми. Вони були різні і не завжди ми ідеальну поведінку, мали свої немочі, жили серед невірних своїх сучасників, відчували різноманітні спокуси, але кожен із них не відкинув Боже запрошення і таким чином став частиною Божого плану, кожен із них зробив вибір і залишився відкритим для здійснення плану спасіння Людства.
Це ті, хто нам нагадує про гостину, яка мала здійснитись у Вифлеємі, коли мало бути велике торжество народження Божого Сина.
Немов у цій притчі, яку чули, Бог кликав на цю події ще у раю, коли пообіцяв прихід Месії. Але тепер ми знаємо, що різдвяна подія була вшанована не тими, хто були близькими і мали би першими відгукнутись. Не відгукнулись, у кожного була своя причина. Але прийшли вшанувати “недостойні” – чужинці, з далеких країв і пастухи, немов випадкові.
Але Бог приготовляв свій люд через вибраних своїх і кликав до спільної радості
Сьогодні бажаю звернути увагу на патріарха Авраама, який ризикнув почати слухати голос Бога та піти за Ним. Ми його називаємо батьком віри. Не знаю, яка би була подальша історія, якщо би Він не ризикнув… Тепер ми дивимось на його приклад і вчимось від нього шукати Божого голосу і довіряти Йому.
А коли згадаємо про пророка і боговидця Мойсея, то пригадуємо, як Бог не забув народ Свій і вивів їх від неволі фізичної і духовної, спасаючи їх від погибелі. Мойсей теж прислухався Божого голосу і здійснив частину плану спасіння Божого люду!
Згадаємо ще одну постать – це цар Давид, який вчить нас любити Бога, і в любові прославляти Бога, жити щоденною прославою. Він також нас вчить, що якщо і станеться переступ, то слід каятися, бо Бог нікого не відкидає і прощає гріхи. Всі вони були відкриті на голос Бога і не спокусились самооправдатись, прирікаючи себе на те, щоб не стати учасником торжества.
В уривку Євангелія від Луки Лк 14,16-24 ми чуємо про запрошення і про чемні оправдання про відсутність, які будуть покарані через неможливість навіть покуштувати вечерю … тобто будуть позбавлені ласки.
Тому немає жодного оправдання тим, хто відкидає запрошення Бога стати учасником Спасіння!
Кожне наше оправдання – це ознака нашої гріховності, яка проявляє себе у різних захопленнях нашого життя. У кожному з нас є свій “престіл”, тобто наше серце, на якому можемо звершити поклоніння тому, кому хочемо посвятити наше життя.
Останнім часом ми чуємо дивні оправдання тих, котрі вибрали шлях не жити в єдності із спільнотою. Як оправдання не ходити до храму, не брати участь у Літургії, говорять: “що основне мати віру у душі, у серці”. У в цьому є правда, але не повна, бо слухаючи історію про тих котрі просили вибачення і які мабуть казали “ми будемо з тобою в думках”, “ми будемо єднатись із тобою на відстані” у відповідь почули різку постанову: вони навіть не покуштують, це означає, що будуть позбавлені ласки.
Саме це стає поясненням того, що ті, хто віддалились від спільноти, зауважують “духовний голод”, душевну пустоту і навіть якусь дивакуватість. Бог на те і прийшов, щоб нас всіх об’єднати довкола себе.
Чи стане наше серце, наш престіл, яслами?
Чи станемо ми всі великою родиною, яка обʼєднається у спільній радості торжества?
Чи зуміємо ми почути голос Бога у наш історичний час і відкритись на його прихід у тих умовах, в яких ми зараз є?
Пам’ять Праотців не випадково була встановлена перед торжеством Христового Різдва – це згадка про єдність поколінь, які приготували світ до приходу Спасителя. Це згадка, що кожен з нас стає частиною історії, яка може продовжитись через наш вибір.
Ким ти себе відчуєш у цій різдвяній історії теперішнього часу?
+ Немає коментарів
Додайте свій