Ісус три роки подорожував і заходив у села і міста. Разом із учнями зустрічав різних людей. Спілкувався із усіма. На дорогах і в селах Господь проповідував, зціляв, утішав. Він не відкидав нікого і ніколи не цурався слухання, діалогу та близькості. Завжди був серед людей, його постійно оточували учні. Учитель багато повчав і багато запитував, поступово відкривався і обʼявляв волю Небесного Отця. На завершення своєї Спасительної мандрівки Ісус уже в третє відкриває Таїнство своїх страждань і своєї прослави. Він служив людям, але ніколи не перечив Волі Свого Отця.
Вражає, що в цей делікатний час учні порушують тему здійснення особистих бажань: “Учителю, хочемо, щоб ти нам зробив те, чого попросимо.” Прохання двох осіб звернене до Господа переростає у конфлікт між самими апостолами. Диявол зумів спокусити найближчих і вони вже не думали про те, що говорив Господь, а сперечались між собою.
Це нам звертає увагу на те, що ті, хто є з Ісусом, будуть мати різні спокуси і диявол буде відволікати нас від Божого Слова і буде спокушати, щоб ми мали постійну напругу між собою. Що робити у таких ситуаціях? Не відривати свої бажань перед іншими? Не слухати, що бажають інші?
Ісус нас повчає: “Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх.”
Ісус запрошує нас залиштись бути відкритими до світу і до різних людей, але при цьому слід памʼятати, що буде небезпека, бо ми можемо набратись від світу того, що не є згідно з Божої волі.
Церква нас кличе, щоб ми були відкриті до інших та різних людей, щоб їм свідчити про Бога, але при цьому слід памʼятати, що ці люди можуть вплинути на нас і тоді Церква може відійти від своєї місії.
Дуже часто люди спонукані егоїзмом чи незнанням нам навʼязують свої бажання, потреби, мрії і ми можемо стати засліплені, що це єдине і правильне рішення, але чи Ісус не може сказати нам: “Не знаєте, чого просите”?
Завдання:
Як ми маємо у теперішній час продовжити місію Ісуса у цьому світі, залишитись відкритими до всіх і при цьому не спокуситись на те, що “не знаємо, що просимо”?
На вашу думку, чи при нашому храмі, у нашій спільноті є такі особи, котрі дають нам добрий приклад відкритості до інших і вірності християнського способу життя?
Можете розказати конкретну історію, коли після молитви, ваших звернень до Бога не сталось те, чого просили? Що було далі: криза чи навпаки – більша довіра до Господа?
Що нам потрібно покращити у нашій спільноті, щоб ті, хто приближається до Бога, до Церкви побачили добрий приклад взаємної любові між нами, а не сперечання чи конфлікти?
Чи ви можете розказати про конкретні історії з вашого життя про служіння потребуючим, опущеним, відкинутим, останнім у суспільстві, чи це приблизило їх до Бога?