Подія на горі Тавор описана Євангелистом Матеєм 17, 1-9., має дуже багато задки про світло
і преобразився перед ними: обличчя його сяяло, наче сонце, а одежа стала білою, наче світло.
Це все сталось серед темної ночі. І світло, як ми можемо зауважити, стає більш виразніше саме серед темряви. Ця подія дуже сильно вразила апостолів. Можливо і через те, що саме це була остання подія такої величі. Наступні 40 днів мали бути днями слави через жертвенну любов.
Це спонукає нас до роздумів, чи змінився Христос у час Свого преображення? Бо апостоли побачили Його іншим, повним світла. А хіба він не був повний світла раніше?
Дуже часто ми робимо висновки саме через те, що ми щось так бачимо, щось та й зрозуміли, щось та й почули. При цьому забуваємо про те, що це ми, обмежені і раніше не могли це побачити, це почути, це пережити. Але приходять різні обставини, ситуації і нам немов відкриваються очі. Ми тоді бачимо все по-іншому.
Христос, яким був такими і залишився, Він і сьогодні є один і той же самий!
Це ми Його відкриваємо по-іншому, це ми, подібно до апостолів, можемо переживати Його присутність по-іншому.
Інколи люди, які живуть духовним життям, зауважують, що у різні періоди їхнього життя сприймають Бога по іншому – саме це ми називаємо духовним зростом, який переходить у духовну зрілість.
Апостоли також через різні ситуації і випробування мали досвід духовного зростання. І це, що сталось на Таворі мало бути наступним кроком на дорозі спасіння.
Кондак свята про це виразно наголошує:
На горі Переобразився єси, і , наскільки вміщали учні Твої, вони славу Твою, Христе Боже, виділи, щоб, коли побачать, як Тебе розпинають, страждання зрозуміли добровільне, а світові проголосять, що Ти єси воістину Отче Сяяння.
Дорогі у Христі, у цей час війни, у час темряви присутність Бога має бути для нас виразною. У продовж 30 років незалежності нашого народу ми мали можливість переживати Божу доброту. А тепер ми маємо можливість зійти з нашого Тавору духовного життя і далі переживати єдність із Богом, який терпить на іншій горі. Саме тепер, як ніколи ми маємо бути відкриті до голосу Отця і пам’ятати про сяйво, про світло, щоб у цей час “нашого розп’яття”, ми змогли перенести всі випробування.
Сьогодні ми складаємо подяку за всі плоди землі і за плоди милосердя від людських сердець, які досвідчили як цілющий бальзам на наші рани.
Нехай наш добрий, вічнодобрий Бог, що любить многостраждальний народ наш дозволить нам зрости у цих випробуваннях війни і взаємної солідарності.