Дорогі браття і сестри у Христі, минулого разу ми роздумували про те, що відбулось із чоловіком, який зазнав милосердя, якому було прощено багато, але він не зумів простити дрібниці. Ми також мали запрошення до кожного з нас пригадати, що з нами стається, коли ми побували у святому місці, на Богослуженні, на зустрічі з Богом у молитві. Чи люди можуть зауважити те, що ми пережили: тобто дотик Божої любові?
Сьогодні Свята Церква запрошує нас до роздумів над уривком Євангелія від Матея (Мт19, 16-26), де розповідається про зустріч юнака із Ісусом. Юнак мав запитання, а Господь мав відповіді. Здавалось би все зійшлось.
Адже не так просто сьогодні організувати подібну зустріч. Інколи є ті, котрі мають запитання, але немає тих, хто би дав добрі відповіді. А інколи бракує навіть тих, котрі не мають запитань.
Відомий вислів сьогодення: Коли немає запитань, то або нічого незрозуміло, бо все. А може все простіше?
Сьогоднішня людина втрачає вміння давати запитання. Навіть малі діти вже вже менше запитуються із своїм славним “А чому?”. А молодь вже давно всі відповіді шукає в інтернеті.
А в інтернеті є відповіді, які хоч, на любий смак. Ось так складається враження, що це людина вирішує: яка є правильна відповідь. І шукає саме такої відповіді, яка їй підходить.
Але чи так має бути? А може в цьому є небезпека?
В історії про юнака, який прийшов до Учителя все склалось дуже просто: юнак запитував і Господь давав відповідь. Далі Господь запрошував перевірити його відповідь: піти за ним. Але юнак відійшов із смутком.
Мабуть від прийшов за іншою відповіддю. А відповідь Христа йому не підійшла. Тому пішов не з радістю, а із смутком.
Чому?
А що би сталось, якщо би він прийняв відповідь Христа, прийняв Його запрошення?
історія його життя би продовжилась, а так ми вже більше нічого не знаємо про нього…
Дорогі в Христі, ми також йдемо до храму, стаємо на молитву, читаємо св.Письмо і це зустріч із Богом. Ми також можемо мати деякі запитання до Бога. Які ми є після цієї зустрічі: радісні чи сумні?
Радість – це вдячність, а смуток – …. ?