Коли зображуємо те, що не бачили, або те, що не існує, це є плід нашої фантазії. Більше того, ми стаємо початком і творцем цієї ідеї. Іншими словами цей образ, витворений нами, є нашою власністю і ми є його володарем.
Коли люди цікавились вищою силою і не бачили її, то самі собі уявляли це божество. Хтось його бачив у вогні, хтось у воді, а хтось відчував особливу енергія від якогось природного явища чи матеріальної речі. Це було природнім: якщо щось є сильніше від мене – значить йому потрібно поклонятися.
Так було до того часу, коли людство не віднайшло дорогу до Єдиного Правдивого Бога. Але все ж таки краще сказати: коли Сам Бог не віднайшов дорогу до серця людини і об’явив Себе Самого. Так, і саме так. Бог себе об’явив людству: невідоме стало об’явленим, хоч і далі залишилось не до кінця відомим.
Це об’явлення Бога було поступовим. Із кожним разом Бог відкривав себе більше. Це робив заради нас. Бо, хто би пізнав Бога, то відразу помер би, не витримав би своєю недосконалою природою сприйняти повноту Божества сприйняти .
Так Бог спочатку об’являвся у вигляді ангелів, у сні, у голосі, у природніх явищах, а коли прийшла повнота часу воплотився (прийняв тіло людини) і жив на землі.
Бог став видимим, почутим, доторкненим. Каже апостол Іван: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися,.. » (1 Ів.1.1.)
Ми навіть зараз не можемо до кінця усвідомити, що сталось 2000 років тому. Бог був видимо присутній серед нас!
Бог об’явився людям
Таким чинок, коли ми говоримо про Бога, то вже не говоримо про невидимого, невідомого, незнаного, небаченого Бога. Ми свідчимо про Бога. котрий об’явився людям.
Більше того, цей Бог залишив себе між людьми у:
Своєму Слові(Євангеліє),
у Своєму Тілі (Святе Причастя, св.Церква),
у своїй діяльності (Сповідь, Благословення, чуда),
у своїй близькості (святі місця, храми, святі ікони, святі мощі).
Каже Христос: “по-плодах пізнають, що ви мої учні”. Правдивий учень Христа – це той, що перебуває з Богом у повній присутності і життя його наповнене присутністю Христа.
Звичайно, що це перебування не може бути відразу в повноті. З кожним кроком Бог буде Себе все більше об’являти і Його присутність буде все більшою і яснішою. Тоді життя людини буде наповенен Божим Духом, тотбо обожествлене.
Проповідь на 1 неділю Великого Посту, Неділя Православія