«Все можливо тому, хто вірує», а вірує в кого чи в що?

Цей вислів Нашого Учителя життя став крилатим гаслом для багатьох людей. Не всі його розуміють у логіці Христа. Вигідніше розуміти його у логіці своєї вигоди, коли в центрі віри не є Бог, а є віра в особисті бажання, в якусь ціль, віра в себе і т.д. У часі посту маємо побачити наші немочі, щоб у них побачити Божу силу.
У четверту неділю Великого Посту маємо приклад доброго батька, котрий приходить до Христа, просячи за зцілення Сина. Ми звикли чути за матерів, котрі просять за своїх дітей, а тут постає перед нами батько. Бачимо відразу його любов до сина, вона велика. Ця любов скріплена була рішучістю і впертістю. Саме це пояснює факт, що батько не вдовольнився тим, що учні розвели руки. Він не полишав надії, навіть якщо бачив, що іншим приходить зцілення через молитву апостолів. Йде до самого Бога. І тут стаються два зцілення.
Зцілення Батька і Сина
Ми мало знаємо про батька. Знаємо, що любив сина, що хотів добра для цілої сім’ї, бо сказав відверто «допоможи нам», тобто всім, а не тільки сину. Знаємо також, що був слабої віри, бо на заклик Христа: Ісус же каже йому: “Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує.” – відповів:
І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: “Вірю, поможи моєму невірству!”. Саме тому Христове чудо не стається лише, як лікарська терапевтична процедура. Кожне оздоровлення служить нам на зцілення як тіла, так і душі.
У сьогоднішній час теж є хворі діти і теж є люблячі батьки. Теж приходимо до Бога і просимо про зцілення, про оздоровлення, про добробут. Наша впертість за добро наших рідних часто є понад нашу силу. Саме тому багато з нас самі отримали зцілення ще задовго перед тим, як стало краще комусь.
Батькам, та іншим, хто вирішив заступитися за когось перед Богом і випросити зцілення для них, потрібно пам’ятати про слова Христа: «все можливо тому, хто вірує».
Без особистого покаяння і навернення чудо Боже стане лише якимись надприроднім феноменом, що може лише захопити дух і викликати здивування. Бог прийшов на землю не для того , щоб принести якусь розважальну програму. Бог прийшов на землю, щоб спасти людину.
Ось тому, віра – це не лише якась енергетична сила. Навіть, якщо Ісус показує силу віри в порівнянні: із фактом, що можна гори переставляти, віра завжди залишається мостом до Бога.
Для нас не секрет, що багато використовують цей дар Божий у різний спосіб, і навіть, якщо їм вдається отримати бажаний результат, потрібно завжди дивитися на кінцеві наслідки.
Якщо людина не зблизилась з Богом, то чудо чи чудотворне явище ми не можемо назвати Божим чудом, а отже не може викликати довір’я. І якщо воно не зблизило із Богом, то тоді до кого чи до чого наблизило?
Хочу ясно сказати про тих, хто обіцяє легкий шлях до покращення: де є мінімум зусиль, відсутність Божого Духа та запевнення, що потім можна робити, що хочеш. Отож, цей шлях легкий на початку, але в майбутньому викриється підступна отрута, що забере все до останньої краплі радості.
Після цього чуда Ісус говорить про свою смерть.
Дивно: чому тепер Ісус говорить про свою смерть. Говорить це спокійно і впевнено.
Йде на гору, яку не буде переставляти.
Йде розіп’ястись на дереві, яке не буде виривати із корінням і кидати в сторону.
Йде, щоб вмерти за нас і водночас показати свою віру.

Саме тому, віра не є для того, щоб змінювати світ силою свого слова чи думки.
Не для того, щоб показати свою силу і могутність над іншими.
Не для того, щоб комусь щось доказати.

Віра потрібна нам самим, щоб зцілити наше маловірство. Уздоровитись у сповнюванні Божої волі.
Піст – це зречення своєї волі. А через Молитву сходить на нас Божа ласка і благодать, щоб Бог діяв через нас.
У цей час Посту у прикладі маловірного батька Господь закликає нас до очищення через піст і молитву. Саме так зможемо допомогти іншим. Як казав святий Августин: освяти спочатку себе і тоді тисячі довкола тебе освятяться.
(Мк. 9, 17-31)