Дорогі у Христі браття і сестри, у сьогоднішньому Євангелії від Матея (Мт. 18, 23-35) ми чуємо притчу Ісуса Христа про Царство Боже. Ісус нам пригадує, що у цьому світі все є Божим. У цьому Царстві є і ті, хто вважається боржником, і є ті, хто може простити борг та повернути вільне життя. Від самого початку життя ми беремо у Бога і від наших ближніх і часто немаємо можливості як відразу віддати. До прикладу: діти довгими роками тільки отримують від батьків: увагу, матеріальні блага та все, що потрібно для життя. Наш борг перед Богом теж росте.
У притчі: перше, що нас може вразити – це те, що чоловік заборгував своєму панові десять тисяч талантів. Це дуже велика сума! За підрахунками деяких дослідників, вона дорівнює приблизно 250 тисячам років праці. Це означає, що йому потрібно було кілька раз жити, щоб віддати цей борг. Потім ми дізнаємось про ще одного боржника, що завинив кілька динаріїв, а один динарій – це лише плата за один день роботи. Ось так розуміємо, що є великі борги і малі.
Перший чоловік увійшов так заборгував, що не зміг би повернути за ціле своє життя. Це дуже вражає. Як він міг так зробити, щоб наразити себе на таку небезпеку втратити свою свободу, а також свободу своєї сімʼї? Ми не знаємо про причини і про те, як він зумів за кілька років накопичити такий величезний борг, але знаємо, що прийшов час розплати і це стало великим стресом для нього.
Досвід боржника
У кожного з нас є свій досвід бути боржником. Історія про боржника є дуже близькою для нас. З нами стається щось подібного. Ми могли потрапити в такі ситуації, коли відчули потребу і треба було допомоги зі сторони. Від самого нароодження ми відчуваємо потребу, без допомоги інших ми би самі не вижили. Щоб життя продовжилось, ми були вимушені просити, а інколи кричати, щоб нам доповнили те, чого бракує. А з часом ми хотіли щось кращого, щось комфортнішого і тоді наші потеби зросли. Щось позичити, про щось домовитись: речі, гроші, або послугу. Після цього відповідно відчували потребу повернути чуже, а віддячитись за послугу.
Кожного разу, коли ми входимо в борги, ми ризикуємо, сподіваючись, що зможемо їх віддати.
Позичені гроші – “легкі” гроші, щоб їх отримати, але стають “важкими”, щоб їх віддати. Часто людина втрачає контроль, піддається азарту через “легкі гроші”, надмірно довіряючи своїм силам, що зможе швидко повернути. Але може статись таке, що борг стає пасткою, де ти замість того, щоб продовжити життя, його втрачаєш!
Життя в боргах – це життя у постійній тривозі. Думка «я винен» не дає спокою. Бог створив нас вільними, а тому не бажає, щоб ми були зв’язані боргами – ні матеріальними, ні духовними. Заборговувати – це ознака нашої людянської природи, а жити в боргах – це втрата нашої свободи. Якщо вже потрапили в скрутну ситуацію, треба якнайшвидше шукати шлях звільнення, щоб борг не накопичувався і не зростав.
Звільнення і прощення
Недарма в молитві «Отче наш» ми щодня кажемо: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Слово «провини» можна перекласти і як «борги». Отже, діти Божі покликані жити без боргів. Жити вільними людьми. Не накопичувати різних «боргів» один супроти іншого, не тримати в серці образ і не затримувати чужого майна, щоб ніхто не відчував, що він винен комусь щось, а хтось йому.
У притчі Господь показує кульмінацію: пан змилосердився, простив рабові, повернув йому свободу, родину, майно.
Це пригадує нам, що ми – великі боржники перед Богом. Ми теж накопичуємо величезні борги – це його доброта, яку отримуємо у Його домі під назвою Земля, – це наші гріхи, провини перед Богом, які ми робимо, коли не поваажємо Його законів, часто навіть не помічаючи цього.
А дехто взагалі живе на “широку ногу”, навіть не відчуваючи себе великим боржником перед Богом. Особливо — це ті, хто не визнає, що ми живемо у Богом створеному світі. Та все ж настає той момент, коли людина пізнає свій “борг” і його величину: особливо це стається через якісь невдачі, хворобу та інше. Часто супроводжується криком душі, визнання своєї немочі і тоді визнаєш, що “всяке добре даяння є з висоти”. А ти тільки його отримуєш.
Коли приходимо до Бога зі щирим покаянням, Він милосердиться і прощає. Його прощення — це не лише відповідь на наше прохання. Це також заклик чинити так само. Давати надію іншим, тобто тим, які «винні» нам. Чому ж буває, що той, кому Бог простив «борг вічності», не може пробачити ближньому дрібниці? Чому так поступив прощений із своєму другом? Можливо, відповідь є у нашому серці, у наших стосунках із людьми?
Ми часто не лише не прощаємо, а й забираємо надію в тих, хто чекає на наше милосердя. В результаті ми знову повертаємось до нещастя … Бо не виявиши милосердя ближнім, ми зупинили його на собі. А це вже велика неповага до Божого задуму.
Дякуємо нашому Господу, що відкрив нам через цю притчу Таїство Божого Царства: де Боже милосердя готове простити всі “борги”, але також запрошує нас продовжити Його Діло милосердя між нами.
У цьому Ювілейному Році Паломників Надії Церква кличе нас до примирення, до свободи від взаємних боргів. Бо кожен із нас має за що перепросити іншого. І кожен із нас потребує милосердя – так само, як ми отримуємо його від Бога.
Зцілені любов’ю – звільняємо від боргів інших людей.
Справжнє Царство Боже – це царство вільних людей.
Історія: Тепер на мому платті є нові кольори
Двоє сестричок бавились і кімнаті. Несподіванохтось постукав у двері і зайшли гості. Це був сюрприз для сташої дівчинки- на її День народження завітали хресні. Вони тримали пакунок і торт. Дівчинці подарували новий одяг, плаття… Це була велика радість для неї, а її сетричка пласкала в долоні і вигукувала: “Вітаю! Вітаю!” Дівчинка відразу вдягнулась і хизувалася перед усіма. За мить у дверях зʼявилась мала сестричка. Вона несла тортик і хотіла поділитися ним, але не втрималась. Тортик упав просто на нове плаття… Усі завмерли… Настала тиша.
Мама відразу поспішила на допомогу і сказала: «Ми зараз все почистимо і буде знову як нове. Але треба зняти це платтячко».
Старша сестричка лише витирала сльози і скоса дивилася на молодшу. У її серці було розчарування і якась образа. «Ну.. Як вона могла? – думала вона. – Таке гарне, нове плаття, і тепер воно зіпсоване».
Молодша сестричка, відчуваючи провину, тихо стояла, опустивши голову. Вона вже готова була заплакати, очі наповнилися сльозами. У цю мить старша дівчинка подивилася на зіпсоване плаття, а на свою маленьку сестричку, на її перелякані очі. Вона побачила, як їй соромно і сумно. І раптом, усе її обличчя заясніло. Вона підійшла і акуратно обнʼяла сестричку, щоб не вимастити її. А потім тихо сказала: “Тепер на мому платті є нові кольори. Я не буду його знімати. Не переживай, коли всі підуть ми з тобою разом його виперемо. Правда мамо? Памʼятайш, як ми так зробили колись, коли я теж була необережна і забруднила твою сукню?”
Обличчя всіх присутніх заясніло. Маленька сестричка підняла голову, теж посміхнулася і ще сильніше обняла. Цього разу нові кольори зʼявились і на другій сукні. Всі засміялись.
Є такі ситуації в нашому житті, коли їх можна виправити, як можна було випрати то плаття, але є те, що залишить слід на все твоє життя, образа може назавжди зіпсувати стосунки.
Ісус нас вчить не затримувати зла у серці. Навпаки, дозволяти любові діяти в нашому серці і берегти єдність між собою.