- Духовні роздуми - https://www.rozdum.org.ua -

Ісус запрошує дати надію далеким і чужим, щоб ми стали ближніми один для одного.

Дорогі браття і сестри у Христі, у євангельській історії зустрічі законовчителя і Учителя з Назарету (Лк. 10, 25-37.) ми чуємо як Ісус запрошує його до діла милосердя: “Іди і роби ти так само”.
Виявляється не вистачає цікавитись і задавати запитання та отримувати теоретичні відповіді. Боже слово спонукає нас до діяльності. Бо саме наші дії, наші історії творять наше життя і дають життя вічне.
Законник, який запитує Ісуса: “Хто мій ближній?”, насправді намагався виправдати себе, поставити якісь межі в любові, визначити коло тих, на кого він повинен витрачати свій час і з ким він має жити. Ісус відповідає історією, яка виходить за межі традицій і звичаїв того часу. Таким чином Ісус запрошує бути ближнім – і це не просто відповідь на питання (хто є ближній?), а це є запрошення до дії – стати ним, стати ближнім!

У притчі ми бачимо трьох осіб, і більшість, тобто двоє – це ті, хто “пройшов мимо”: священик і левіт. Вони, можливо, мали “поважні” причини (ризик осквернитися, поспіх до служіння та інше). Але факт є фактом, що їхня байдужість вказує на егоїзм чи надмірну зайнятість, що не залишили місця для вчинку милосердя. Вони думали про себе, ігноруючи іншого.
Натомість, Самарянин – чужинець – ризикує і відкривається на чужого. Його вчинок – це повна протилежність виправданням попередніх. Він не запитує: “Хто ти мені?”, він просто бачить потребу і робить те, що відчуває має зробити тут і тепер. Він присвячує свій час, свій транспорт, свої гроші та, найголовніше, обіцяє повернутися. Це яскравий приклад милосердя, яке виходить від справжньої свободи, жертовності і люблячого серця.

Синодальна спільнота: Не проходити мимо

Спільнота твориться тоді, коли ми стаємо ближчими один до одного. Коли “випадкові відвідини храму” стають початком нового життя у спільноті. Читаючи Святе Письмо, ми можемо шукати як оправдатись, подібно до законника, або можемо пізнавати наше покликання у наслідуванні Самарянина.
Нам потрібно запитати себе: кого ми пустимо у коло наших ближніх? Чи закриємо ми очі, коли хтось, особливо із незнайомих, потребує милосердя, чи ризикнемо і відкриємося на “чужого”?

Тільки подолавши свою внутрішню зайнятість чи егоїзм, ми знайдемо простір для милосердя і дійсно станемо учнями Христа, Який сказав: “Іди і роби ти так само.”

Завдання (запрошення до ділення)

Завершальна молитва
Господи Ісусе Христе, Ти відкрив нам істину, що наш ближній – це той, з ким ми зближуємось у милосерді. Дякуємо Тобі за приклад Самарянина, який показав нам, що можна приймати і любити тих, хто трапився на дорозі нашого життя.
Даруй нам благодать побачити і не відвернутись від тих, яких довірив нам, щоб ми обʼєднались у милосерді.
Прости нас за ті моменти, коли ми, як священик і левіт, пройшли мимо, виправдовуючи свою байдужість через якусь зайнятість чи страх через власний егоїзм.
Даруй нам мужність ризикнути і відкритися на “чужого”, “випадкового”, “зраненого”, “нікому непотрібного”, щоб через нас виявилось Твоє милосердя. Як колись Ти через інших виявив свою Любові до нас, ми віримо, що тепер Ти кожному з нас кажеш:
“Іди і роби ти так само”.
Нехай наша Синодальна Спільнота буде місцем, де жодна людина не залишається півмертвою, але де кожен, хто приходить, має можливість стати ближнім і відчути любов, добре слово, звільнення від ран та надію, що тепер він не сам.
Амінь.