Дорогі в Христі, сьогодні, слухаючи уривок з Євангелії, ми стаємо свідками відкриття великого таїнства — таїнства молитви.
Ми чуємо слова Ісуса на Тайній вечері, звернені до Небесного Отця, які настільки вразили апостола Івана, що він зберіг їх для нас. Через це слухання ми стаємо учасниками тієї вечері в Єрусалимі, приєднуючись до числа учнів, яких Бог дав своєму Синові.
У молитві Ісуса немає натяку на егоїзм.
Він постійно наголошує Отцю: «Вони Твої, Ти їх дав Мені. Все Моє — Твоє, Твоє — Моє». У цій молитві взагалі не існує такого поняття, як «для себе», «собі»; Ісус ніби забуває про власне «я», повністю зосереджуючись на турботі про учнів.
Це ставить перед нами важливе питання: якими є наші власні молитви?
Часто ми молимося за себе, своїх дітей чи друзів так, ніби *привласнюємо їх*, бажаючи, щоб вони жили так, як зручно нам, щоб ми не хвилювалися і щоб нам було добре.
Така молитва, де все починається і закінчується на власному «я», часто не приносить полегшення нікому, бо вона занадто егоїстична.
Справжня молитва починається тоді, коли ми сприймаємо один одного як Богом даних.
Богом дані люди – це не випадкові, не зайві. Це дар від Бога. А якщо вони є даром, тоді до кожного з них я ставлюся із осбобливою пошаною – бо це дар від Бога. І вдячність за всіх і за все.
Ісус молився навіть за тих, хто Його зрадить, бо бачив у них дар від Отця. Коли ми замість прохань «забери тих, хто мене нервує» почнемо казати: «Боже, благослови тих, кого Ти дав мені», наше ставлення до життя зміниться.
Якщо ми бачимо в ближньому людину, послану Богом, у нас зникають диявольські спокуси осуду, сварок чи брудних думок. Нам стає неважливо, у що людина вдягнена чи як вона поводиться; важливо лише те, що *вона не випадкова*, що вона є даром для мене. Не відразу ми можмео збагнути для чого мені ця людина чи ця ситуація, але з часом все висяниться. Тому довіряти Богові і Його провидінню – це шлях спасіння від лукавих думок і грішних вчинків.
Хто, за прикладом Ісуса, довірився Отцеві, то з його життя зникають «випадкові люди» та «випадкові ситуації», а натомість усе стає причиною для молитви і вдячності.
Саме таке налаштування серця дозволило Ісусу з однаковою легкістю приймати і славу, і приниження, і помноження хлібів, і спрагу на хресті – бо Він приймав усе від Бога.
Тож дякуймо сьогодні Господу за тих людей, яких зустрічаємо, за наші сім’ї та за ту місію, до якої Він нас кличе – нести спасіння людству і пригадувати, що кожен з нас на цій землі невипадковий.
Боже, дякуємо Тобі за все, що Ти дав нам,
і за всіх, кого ми зустрічаємо на дорозі нашого життя.
Амінь.