Дорогі брати і сестри, подію, яку ми сьогодні згадуємо, Святе Писання змальовує одразу після величного дива — сходження Ісуса та апостолів із гори Преображення. У підніжжя гори зустрічаються два світу: людський відчай в особі змученого батька та Божественна сила в Особі Ісуса Христа.
Батько роки переживав страждання свого сина. Його емоції, біль і навіть обурення на апостолів зрозумілі – адже ті не змогли допомогти. Для самих же апостолів це стався момент глибокого шоку. Вони вже мали досвід успіху, вже зцілювали та виганяли духів, і раптом – публічна поразка на очах у натовпу та книжників.
Наскільки ж некомфортно їм було чути докір Учителя: «О роде невірний, доки я маю бути з вами?» Христос розумів, що Голгофа все ближче, Апостоли ж виявилися ще не готовими самостійно продовжувати Його місію.
Проте саме в цій немочі апостоли подають нам дивовижний приклад смирення: вони не шукають виправдань. Не звинувачують хлопчика чи його батька через брак їньої віри. Вони не бунтують. Не нарікають на Христа й не кажуть: “Навіщо Ти дав нам владу, яка не діє?” Вони не впадають у самобичування і не тікають присоромленими.
Навпаки – вони обирають щирий діалог. Залишившись наодинці з Учителем, апостоли смиренно запитують: “Чому ми не змогли?” Це і є взірець зрілого духовного життя: не приховувати свою слабкість і не виправдовувати поразку, а відкрити її перед Богом у молитовному пошуку правди.
Християнське життя – це часто є чергування духовної гори та долини, піднесення і опущення. У ньому є хвилини піднесення, подібні до Преображення, але є й моменти безсилля, коли здається, що всі наші зусилля марні.
Не біймося і не втікаймо від своїх поразок, невдач і своєї немочі. Головне – не зупинятися в обуренні чи зневірі, а як апостоли, приходити з ними до Христа. Бо саме там, де закінчується наша впевненість у власних силах, починається справжня дія Божої благодаті. У наших немочах є місце для Божої Сили!