Дорогі у Христі браття і сестри! Євангеліє від Матея (Мт. 22, 35-46) розповідає нам про законника, який приходить до Ісуса із запитанням: «Учителю, яка найбільша заповідь у Законі?» Він приходить, спокушаючи Його, намагаючись загнати у пастку людських богословських суперечок.
Справа в тому, що коли ми намагаємося розділити заповіді на «найважливіші» та «другорядні», ми ризикуємо потрапити у пастку: почати знецінювати те, що здається менш вагомим, другорядним і, отже, не обов’язковим до виконання. Христос не піддається цій спокусі. Він запрошує законника, і нас усіх, вийти з логіки порівнянь і поглянути на фундамент духовного життя – дві заповіді Любові. Ісус наголошує, що “На цих двох заповідях стоять ввесь закон і пророки” – показує основу!
Що важливіше: Фундамент чи стіни, вікна…?
Коли будується дім, спершу закладають фундамент – саме на ньому потім зводять стіни і все інше. Але чи можна сказати, що стіни, вікна, двері чи дах не такі важливі і без них можна обійтись? Ні. Лише разом вони творять єдиний, міцний дім.
Так само і в нашому духовному житті: церковні правила, пости, святкування, Богослуження, молитви, добрі справи – усе це важливі елементи нашої віри, і всі вони ведуть до спасіння. Але їхнім фундаментом є любов. Якщо ми постимо, шануємо свята чи чинимо діла милосердя без любові – наш духовний дім розсиплеться. Що і сталось із тими, що перестали чинити те, що раніше вважали дуже важливим для них.
Ісус відповідає законникові: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю і всією думкою твоєю. Це найбільша і найперша заповідь. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе». Він прийняв цю відповідь? А ми прийняли?
Чи можна любити Того, Кого не бачиш?
А як любити Бога? Для багатьох Він – щось абстрактне, далеке, незрозуміле, і тоді ця заповідь видається нереальною, майже неможливою для виконання. Люди часто запитують: любити людину простіше зрозуміти, бо ми її бачимо, знаємо її потреби. А як любити Бога, який здається чимось далеким і часто уявним?
Відповідь відкривається нам у першому посланні Івана: не ми перші полюбили Бога, а Він перший полюбив нас. Любити Бога – це не наші намагання зробити Йому щось добре, щоб «заслужити» Його прихильність. Так є в поганстві, де потрібно постійно вблагати злого божка, щоб він не гнівався і був добрішим.
Ісус же показав нам Люблячого Бога, Який першим виявляє Свою любов. Тому наша любов до Нього – це лише відповідь на Його любов, наша вдячність і ділення цією любов’ю з іншими.
Як досвідчити цю любов?
Насправді ми повністю занурені у цю любов. І в сотвореному світі і в тому, як Бог утримує цей світ. Тому найперше потрібно відкрити своє серце, свої думки, всього себе – і дозволити Богові торкнутися нас. Цим Господь вказує на три місця в людині, де ми можемо зустріти цю любов і досвідчити її: серце, душа і думки – тобто вся духовна цілість людського єства.
Коли ми відчуємо, як Бог любить нас, у нас з’являється бажання ширити цю любов серед інших.
Тому якщо в глибині душі ми переконані, що не можемо любити Бога, – нехай це стане для нас тривожним знаком, а не виправданням.
Це означає одне: я ще не прийняв Його любові ні розумом, ні серцем, ні душею. Натомість намагаюся копіювати це від інших, або опиратися на власні вигадки чи якісь формальні правила та ідеї.
Не ставаймо спокусою
Правдоподібно законник не був відкритий на цю любов, не пізнав її, тому прийшов до Христа, спокушаючи.
Дорогі в Христі, відкриймося на Божу любов, щоб не стати схожими на того законника – щоб не приходити до Бога із спокусливими питаннями «чому так?», «чому сяк ?», шукаючи не відповіді, а приводу для сумніву.
І коли ми приймемо Його любов, ми перестанемо бути спокусою – і для Бога, і для ближніх. Натомість самі станемо носіями любові у цьому світі.
Любов, що передається далі
«Любитимеш ближнього свого, як самого себе» — ця заповідь теж починається з прийняття любові. Спочатку ти маєш дозволити собі бути любленим ближніми, прийняти цю любов від батьків та рідних. І тільки відчувши цю любов на собі, ми по-справжньому захочемо ділитися нею, дарувати її іншим.
Нехай наша спільнота буде справжньою спільнотою любові, яка прийняла Божу любов і тепер її поширює серед тих, хто долучається до нас.