Дорогі браття і сестри у Христі!
Притча про сівача пригадує нам, що Боже слово сіється завжди і всюди, але доля його складається по-різному, і багато чого залежить від нас. Так, саме від нас залежить, чи вплине воно на наше життя, чи просто загине.
Але те, що вражає найбільше — це те, що воно сіється, щоб ми дали плід у терпінні, у життєвих труднощах і важких ситуаціях. Це означає, що воно сіється не для того, щоб просто сіятись, аби заповнити порожнечу тиші. Воно сіється не для того, щоб дати комусь наказ чи вказівку, або змусити виконувати інструкції, як жити «правильно». Воно не сіється з якихось штучних чи вимушених причин.
Боже слово є для нашої підтримки.
Це слово Доброго Батька, який хоче, щоб дитина прожила життя за власним вибором, але коли вона не справляється і виникають труднощі, слово Доброго Батька допомагає продовжувати життєвий шлях.
Тому, коли ми приходимо до храму зустрітися з Богом або слухаємо Боже слово приватно, ми не маємо соромитися відчути себе потребуючими чи слабкими — тими, хто має труднощі та щось наболіле.
Важливо не приховувати цей правдивий стан і не втікати від нього.
Дехто за словами «у мене все нормально» втікає у поверхове життя чи розкоші, щоб відволіктися, або ж ховається за суєтою, заклопотаністю та журбою… Але насправді це тільки ускладнює життя.
Ісус є Тим, Хто каже: «Прийдіть до Мене, і Я заспокою вас».
Він дасть нам слово, яке буде приносити плоди, і радість повернеться до нас.
Яку трудність ми принесемо Йому сьогодні?
Яку частину свого життя ми відкриємо Богові?
Який біль серця розділимо з Ним, щоб прийшло зцілення?
Коли ми відкриємося перед Богом, то й по-іншому будемо слухати Його слово, воно буде очікуваним. Ми чекатимемо відповіді на наше запитання: «Як жити далі?».
Слово Боже торкнеться нас, дасть відповідь, і наше життя почне приносити плоди. Тоді ми переконаємося, що не треба нікуди втікати від терпінь, бо вони можуть стати причиною нашого зближення з Богом і частиною нашого шляху до Неба.